Агата Кристи - Трагедія в трьох діях

Марґарет не здивувала поява Еґґ. Вона знала, що дівчина з матір’ю мали невдовзі повернутися. Проте вона не сподівалася побачити сера Чарльза. Ходили чутки, що він поїхав звідси назавжди. В газетах були статті про те, чим він займався на півдні Франції, а в садку «Воронячого гнізда» стирчала табличка «Продається». Ніхто не очікував, що цей чоловік повернеться. А втім, він був тут.

Місіс Беббінґтон відкинула волося з розпашілого чола й сумно поглянула на свої брудні від землі руки.

– Не зможу потиснути вам руку, – сказала вона. – Краще займатися садівництвом у рукавичках, знаю. Я часом і намагаюся в них працювати, але завжди рано чи пізно знімаю. Деякі речі набагато легше відчути голими руками.

Вона провела гостей у дім. Крихітна вітальня здавалася затишною завдяки чинцевій оббивці. Там були фотографії та хризантеми у вазах.

– Я дуже здивована нашою зустріччю, сере Чарльзе. Я думала, ви назавжди покинули «Вороняче гніздо».

– Я теж так гадав, – щиросердно зізнався актор. – Але часом, місіс Беббінґтон, наша доля сильніша за нас.

Місіс Беббінґтон промовчала. Вона повернулася до Еґґ, але дівчина випередила її, заговоривши першою.

– Послухайте, місіс Беббінґтон. Ми не просто так прийшли вас навідати. Ми з сером Чарльзом маємо сказати вам дещо дуже важливе. Тільки… тільки… мені… мені не хотілося б вас засмучувати.

Місіс Беббінґтон перевела погляд з дівчини на сера Чарльза. Обличчя її посіріло й напружилося.

– По-перше, я хотів би запитати у вас, чи отримували ви якісь повідомлення від Міністерства внутрішніх справ, – поцікавився відвідувач.

Місіс Беббінґтон кивнула.

– Ясно. Тоді нам, можливо, буде простіше сказати вам те, що ми збираємося.

– Ви через це прийшли? Через ордер про ексгумацію?

– Так. Вам, певно, дуже важко.

Вона пом’якшилася, почувши співчуття в його голосі.

– Можливо, я не аж настільки проти, наскільки вам здається. Деяких людей дуже лякає ексгумація, але не мене. Земний прах нічого не вартує. Мій чоловік деінде, спочиває з миром там, де ніхто не може його потривожити. Ні, не це мене шокує. Мене бентежить жахлива думка про те, що Стівен, можливо, помер не власною смертю. Це здається абсолютно неможливим.

– Так, я розумію чому. Мені теж це здавалося неможливим. Тобто нам. Спершу.

– Що ви хочете цим сказати?

– Я хочу сказати, що підозри промайнули в моїй голові ще у вечір загибелі вашого чоловіка, місіс Беббінґтон. Однак це здавалося чимось настільки неймовірним, що я відкинув цю думку.

– І я теж про це думала, – додала Еґґ.

– Ви теж. – Місіс Беббінґтон здивовано глянула на неї. – Ви думали, хтось убив Стівена?

Вона запитала з такою недовірою, що її гості навіть не знали, як вести розмову далі. Нарешті сер Чарльз узяв ініціативу в свої руки.

– Як ви знаєте, місіс Беббінґтон, я їздив за кордон. Коли я був на півдні Франції, то дізнався з газет, що мій друг, Бартолом’ю Стрендж, помер майже за таких самих обставин. Також я отримав лист від міс Літтон-Ґор.

Еґґ кивнула.

– Я була там, ви ж знаєте, гостювала в нього. Місіс Беббінґтон, усе було так само, як першого разу, – точнісінько. Він випив портвейну, змінився на обличчі, і… і… ну, усе закінчилося так само. Він помер за дві-три хвилини після того.

Місіс Беббінґтон повільно похитала головою.

– У голові не вкладається. Стівен! Сер Бартолом’ю – добрий і мудрий лікар! Кому треба їх убивати? Це, певно, якась помилка.

– Але ж пригадайте, поліція встановила, що сера Бартолом’ю отруїли, – сказав сер Чарльз.

– Тоді це якийсь ненормальний.

Чоловік вів далі:

– Місіс Беббінґтон, я хочу розібратися, хочу з’ясувати правду. І відчуваю, що не можна гаяти часу. Щойно розлетяться новини про ексгумацію, наш злочинець насторожиться. Тож заради економії часу припустімо, що ми знаємо, яким буде результат, – я думаю, виявиться, що ваш чоловік теж помер від отруєння нікотином. Для початку: чи знали ви чи він щось про використання чистого нікотину?

– Я завжди оприскую ним троянди. Я не знала, що він отруйний.

– Я так розумію (я читав про це вчора ввечері), що в обох випадках використовували чистий алкалоїд. Випадки отруєння нікотином трапляються вкрай рідко.

Місіс Беббінґтон похитала головою.

– Я взагалі нічого не знаю про нікотин, мабуть, окрім того, що, якщо довго курити, можна зашкодити своєму здоров’ю.

– А ваш чоловік курив?

– Так.

– Скажіть мені ще, місіс Беббінґтон. Вас дуже дивує те, що комусь могло знадобитися прибрати зі шляху вашого чоловіка. Чи означає це те, що в нього не було ворогів? Ну, принаймні наскільки ви знаєте.