Агата Кристи - Трагедія в трьох діях

– Я розумію, про що ви, – сказав містер Саттертвейт. – І я згоден із вами. Звісно, це шанс. Проте водночас я вважаю, що ми не можемо ним скористатися. Наш громадянський обов’язок – одразу ж повідомити поліції про нашу знахідку. Ми не маємо права приховувати інформацію.

Сер Чарльз здивовано глянув на нього.

– Ви зразковий громадянин, Саттертвейте. Я не сумніваюся, що слід діяти за правилами, але я не такий добросовісний громадянин, як ви. Мене б не мучило сумління, якби я день-другий помовчав. Що скажете? Ні? Добре, вмовили. Будемо стовпами закону й порядку.

– Розумієте, – пояснив містер Саттертвейт, – Джонсон – мій друг, і він так добре до нас поставився: розповів, чим займається поліція, дав нам усю необхідну інформацію й таке інше.

– Так, ви маєте рацію, – зітхнув сер Чарльз. – Правильно. Тільки-от нікому, крім мене, не спало на думку зазирнути за газовий камін. Ті поліцейські-нетіпаки до цього не додумалися… Але робіть як знаєте. Слухайте, Саттертвейте, а де, на вашу думку, зараз Елліс?

– Я гадаю, – сказав містер Саттертвейт, – що він отримав те, чого хотів. Йому заплатили за те, щоб він зник, от він і зник – і дуже ефектно.

– Так, – відказав сер Чарльз, – думаю, все так і є. – Він стенув плечима. – Не подобається мені ця кімната. Ходімо звідси, Саттертвейте.

Наступного вечора сер Чарльз і містер Саттертвейт повернулися в Лондон.

Розмова з полковником Джонсоном була вкрай делікатною. Інспектору Кроссфілду не сподобалося те, що звичайні «джентльмени» знайшли те, чого не помітили він і його помічники. Він щосили намагався зберегти обличчя.

– Дуже похвально, справді, сер. Зізнаюся, я б ніколи не додумався зазирнути за газовий камін. Не збагну, що змусило вас там шукати.

Чоловіки не стали детально розповідати про те, як розмірковування про появу чорнильної плями привело до цього відкриття.

– Та просто нишпорили, от і все, – так пояснив це сер Чарльз.

– Ви шукали, – вів інспектор далі, – і знайшли. Не скажу, що ваша знахідка надто здивувала мене. Розумієте, якщо Елліс не вбивця, в його втечі однаково є причини, і я постійно тримав у голові те, що він міг когось шантажувати.

Але їхнє відкриття все ж принесло користь. Полковник Джонсон вирішив зв’язатися з поліцією Лумута. Смерть Стівена Беббінґтона однозначно потребувала розслідування.

– Якщо з’ясується, що він помер від отруєння нікотином, навіть Кроссфілд погодиться, що дві смерті пов’язані, – сказав сер Чарльз, коли вони мчали в Лондон.

Він досі був трохи засмучений тим, що довелося передати інформацію поліції.

Містер Саттертвейт заспокоював його, пояснюючи, що інформацію не оприлюднять і не видадуть пресі.

– Злочинець нічого не знатиме. Пошуки Елліса не припинятимуться.

Сер Чарльз погодився: саме так усе й було.

Він пояснив Саттертвейту, що, прибувши в Лондон, збирається зв’язатися з міс Еґґ Літтон-Ґор. Вона писала йому з Белґрейв-сквер. Актор сподівався, що вона й досі там.

Містер Саттертвейт бурхливо підтримав цю ідею. Йому й самому хотілося побачити Еґґ. Вони зійшлися на тому, що зателефонують їй, щойно опиняться в Лондоні.

Дівчина досі була в місті. Вони з матір’ю жили в родичів і збиралися повертатися в Лумут десь за тиждень. Еґґ з легкістю погодилася повечеряти з джентльменами.

– Прийти сюди вона, певно, не зможе, – сказав сер Чарльз, оглядаючи свою розкішну квартиру. – Її матері це може не сподобатися, чи не так? Звісно, ми могли б викликати міс Мілрей, та мені б не дуже хотілося. Правду сказати, поряд із нею я якось напружуюся. У неї все так розкладено по полицях, що в мене розвивається комплекс меншовартості.

Містер Саттертвейт запропонував зібратися в нього. Зрештою вони домовилися повечеряти в «Берклі», а потім, якщо Еґґ захоче, продовжити деінде.

Саттертвейт одразу помітив, що дівчина схудла. Її очі здавалися більшими, більш блискучими, а підборіддя загострилося. Обличчя бліде, під очима кола. Але вона й досі була чарівна й по-дитячому затята.

Вона сказала серові Чарльзу:

– Я знала, що ви приїдете…

В її тоні чулося: «Тепер, коли ви приїхали, все буде добре…»

Містер Саттертвейт подумав собі: «Ні, вона не була впевнена, що він приїде, вона зовсім не була впевенена. Чекала як на голках, до смерті хвилювалася». І ще: «Цей чоловік узагалі розуміє, що діється? Актори зазвичай марнославні… Він розуміє, що дівчина по вуха в нього закохана?»