Агата Кристи - Трагедія в трьох діях

Його думки перервали. Сер Чарльз нахилився вперед.

– Саттертвейте, – сказав він, – ви не проти, якщо я повернуся? – І не чекаючи відповіді, він узяв трубку і скомандував їхати назад. Машина сповільнилася, зупинилася, і водій почав розвертатися. За хвилину-дві вони котилися дорогою у зворотному напрямку.

– Що таке? – запитав Саттертвейт.

– Я пригадав, – сказав сер Чарльз, – що видалося мені дивним. Це була пляма чорнил на підлозі дворецького.

Містер Саттертвейт здивовано витріщився на друга.

– Чорнильна пляма? Про що ви, Картрайте?

– Ви її пам’ятаєте?

– Я пам’ятаю, що вона там була.

– А пам’ятаєте де?

– Ну, не зовсім.

– Вона була коло плінтуса обіч каміна.

– Так, дійсно. Тепер я пригадав.

– І як ви гадаєте, Саттертвейте, звідки взялася та пляма?

– Ну, це невелика пляма, – нарешті подав голос той. – Навряд чи це чорнильниця перекинулася. Думаю, найімовірніше, дворецький впустив свою перову ручку – згадайте, ручки в кімнаті не було. – («Нехай побачить, що я не гірше за нього помічаю деталі», – подумав Саттертвейт.) – Він вочевидь мав ручку, щоб писати у разі потреби, – хоча доказів, що цей чоловік взагалі комусь щось писав, немає.

– А от і є, Саттертвейте. Чорнильна пляма.

– Може, він і не писав, – відрізав другий чоловік. – А просто впустив ручку на підлогу.

– Але якби на ній був ковпачок, плями б не лишилося.

– Можливо, ви маєте рацію, – визнав містер Саттертвейт. – Але я не розумію, що в цьому дивного.

– Можливо, й нічого, – сказав сер Чарльз. – Я не зможу сказати, поки знову не побачу ту пляму.

Вони пройшли крізь хвіртку сторожівні. За кілька хвилин підійшли до будинку, і актор вгамував цікавість слуг, пояснивши, що забув у кімнаті дворецького олівець.

– А тепер, – промовив сер Чарльз, причиняючи двері Еллісової кімнати, вправно відкараскавшись від місіс Лекі, яка щосили прагнула допомогти, – погляньмо, чи я вигадую дурниці, чи в цьому щось таки є.

На думку Cаттертвейта, перший варіант більше скидався на правду, але чемність заважала йому про це заявити. Він сів на ліжко і дивився на Картрайта.

– Ось вона, наша пляма, – сказав сер Чарльз, вказуючи на чорне під ногами. – Просто під плінтусом цієї стіни, хоча письмовий стіл стоїть біля протилежної. За яких обставин дворецький міг упустити тут ручку?

– Ручку можна будь-де впустити, – припустив містер Саттертвейт.

– Та ні, ну можна, звісно, кинути її через усю кімнату, – погодився сер Чарльз. – Але з ручками зазвичай так не поводяться. Хоча я не знаю. Перові ручки вкрай надокучлива річ. Засихають і відмовляються писати, коли потрібно. Можливо, це все пояснює: Елліс розсердився, вигукнув: «Клята ручка» – і пожбурив її через усю кімнату.

– Думаю, тут може бути чимало пояснень, – сказав містер Саттертвейт. – Можливо, він просто поклав ручку на камінну полицю, а вона скотилася.

Сер Чарльз проекспериментував із олівцем, дозволивши йому скотитися на підлогу. Олівець упав сантиметрах принаймні в тридцяти від плями і покотився до газового каміна.

– Ну, – мовив містер Саттертвейт. – А як, на вашу думку, це можна пояснити?

– Я намагаюся збагнути.

Зі свого місця на ліжку Саттертвейт спостерігав за цікавою виставою. Сер Чарльз випускав олівця з руки, підходячи до каміна. Він намагався впустити його, сидячи й пишучи на краю ліжка. Для того, щоб олівець упав правильно, треба було стояти чи сидіти в незручній позі, притулившись до стіни.

– Це неможливо, – сказав уголос сер Чарльз. Він стояв і роздивлявся стіну, пляму й акуратний маленький газовий камін.

– А що, як він палив папери, а ну ж бо… – задумливо промовив він. – Але ж ніхто не палить папери в газовому каміні…

Раптом Картрайтові перехопило дух.

За мить містер Саттертвейт зрозумів, що сер Чарльз був першокласним професіоналом.

Той умить став дворецьким Еллісом. Він сидів за письмовим столом. Вигляд у нього був злодійкуватий, раз по раз він зводив очі, сторожко озираючись.

Раптом він щось почув, містер Саттертвейт навіть здогадався що – кроки в коридорі. Сумління в чоловіка було нечисте. Ті кроки щось йому віщували. Він зірвався з місця, тримаючи папери в одній руці, а ручку – у другій. Він кинувся до каміна через усю кімнату, напівповернувши голову, нашорошений, дослухаючись, боячись. Він спробував був запхати папери за камін. Щоб допомогти собі обома руками, квапливо відкинув ручку. Олівець сера Чарльза, який грав її роль, впав якраз на чорнильну пляму…