Агата Кристи - Трагедія в трьох діях

Вони підійшли до санаторію, білої сучасної будівлі, відділеної від парку парканчиком. У парканчику була хвіртка, через яку вони зайшли, потім подзвонили у дзвоник на вхідних дверях і попросили покликати головну медсестру.

Коли медсестра вийшла до них, чоловіки побачили високу жінку середнього віку з розумним обличчям і вишуканими манерами. Вона знала сера Чарльза як друга покійного Бартолом’ю Стренджа.

Сер Чарльз пояснив, що він щойно прибув з-за кордону, що він шокований новинами про смерть свого друга і жахливими підозрами навколо цієї події і що він намагається дізнатися про це якомога більше. Головна медсестра дуже зворушливо відповіла, що смерть сера Бартолом’ю вдарила по них і що той був на піку своєї кар’єри. Сер Чарльз навпрямки сказав, що хотів би дізнатися, що відбувається в санаторії. Медсестра розповіла, що в сера Бартолом’ю є двоє партнерів-лікарів, один з яких живе в санаторії.

– Бартолом’ю дуже пишався цим місцем, знаю, – сказав сер Чарльз.

– Так, його підхід до лікування мав успіх.

– Здебільшого нервові розлади, так?

– Так.

– Я тут пригадав, що в одного мого знаймого з Монте-Карло тут лікується родичка. Забув прізвище. Воно дивне. Чи то Рашбріджер, чи то Русбріггер, щось таке.

– Ви маєте на увазі місіс де Рашбріджер?

– Так, її. Вона зараз тут?

– О, так. Але боюся, вона ще певний час не зможе з вами побачитися. В неї строгий постільний режим.

Головна медсестра хитрувато всміхнулася.

– Ані листів, ані відвідувачів, які могли б її схвилювати…

– Але її стан не дуже важкий?

– Ну, в неї досить серйозний нервовий зрив – провали в пам’яті, нервове виснаження. Але ми скоро її підлікуємо.

Медсестра підбадьорливо всміхнулася.

– Здається, Толлі щось про неї розповідав. Вона була не тільки пацієнткою, але і другом?

– Не думаю, сере Чарльзе. Принаймні лікар такого ніколи не казав. Вона нещодавно приїхала з Вест-Індії, ой, це було дуже смішно, слухайте. Прізвище складне, запам’ятати важко, а покоївка в нас зірок з неба не хапає. Прийшла до мене й каже: «Приїхала місіс Вест-Індія». Звісно, для її розуму що Рашбріджер, що Вест-Індія – усе одне, але ж який цікавий збіг, що саме звідти ця леді й приїхала.

– Дійсно, дійсно, як цікаво. Чоловік приїхав із нею?

– Ні, лишився там.

– А, так, точно. Мабуть, я її з кимось плутаю. А цей випадок якось особливо цікавив лікаря?

– Амнезія трапляється часто, але людині медицини вона завжди цікава своїми різновидами, розумієте. Двох однакових випадків не буває.

– Дуже дивно. Що ж, дякую, було приємно поспілкуватися. Толлі дуже вас цінував. Він багато розповідав про вас, – збрехав сер Чарльз.

– О, приємно чути. – Головна сестра почервоніла і знітилася. – Такий прекрасний чоловік, така втрата для усіх нас. Ми всі шоковані, приголомшені навіть. Вбивство! Та кому треба вбивати лікаря Стренджа?! Це неймовірно. Звір, а не дворецький. Сподіваюся, поліцейські його зловлять. В них немає ні мотиву, нічого.

Картрайт сумно похитав головою, і вони пішли по доріжці до машини.

На відплату за своє вимушене мовчання під час розмови сера Чарльза та головної медсестри, Саттертвейт виказав жвавий інтерес до аварії Олівера Мендерза й засипав сторожа, не надто кмітливого чоловіка середнього віку, запитаннями.

Так, у цьому місці пробили стіну. Джентльмен був на мотоциклі. Ні, він не бачив, як це сталося. Він почув гуркіт і вийшов подивитися. Джентльмен стояв отам – якраз там, де зараз стоїть інший джентльмен. Здається, він собі нічого не зламав. Просто дуже сумний мав вигляд на своєму мотоциклі. Запитав, як називається це місце, а почувши відповідь, сказав: «Мені пощастило» – і пішов до будинку. Дуже спокійний молодий джентльмен начебто, втомлений якийсь. Сторож не бачив, як так сталося, що Мендерз врізався в стіну, але сказав, що всяке буває.

– Дивна якась аварія, – задумливо сказав Саттертвейт.

Він поглянув на широку пряму дорогу. Ані вигинів, ані небезпечних перехресть, нічого такого, що могло б змусити мотоцикліста раптом завернути в трьохметрову стіну. Так, дивна аварія.

– Що у вас на думці, Саттертвейте? – з цікавістю запитав сер Чарльз.

– Та нічого, – сказав той, – нічого.

– Дивно, звісно, – видобув актор і теж зачаровано задивився на місце аварії.

Вони сіли в машину й поїхали.

Містер Саттертвейт занурився в свої думки. Місіс де Рашбріджер – теорія Картрайта провалилася, адже така людина існувала. Але, може, річ у самій жінці? Можливо, вона була свідком? Чи, може, сам випадок був таким цікавим, що сер Бартолом’ю так зрадів її приїзду? Може, вона просто була привабливою жінкою? Коли чоловік закохується в п’ятдесят п’ять (а містер Саттертвейт бачив таке дуже часто), це повністю змінює його характер. Він міг почати радіти тому, що раніше лишало його байдужим…