Агата Кристи - Трагедія в трьох діях

– Браво, – вигукнув містер Саттертвейт, від душі аплодуючи.

Спектакль був таким правдоподібним, що не лишилося сумнівів: тільки так міг діяти Елліс.

– Ось бачите? – дещо піднесено сказав сер Чарльз, знову повертаючись у власне тіло. – Якщо він почув, що йде поліція, або подумав, що це була поліція, і хотів заховати те, що писав, то де б він міг заховати папери? Не в шухляді й не під матрацом: обшукуючи кімнату, поліція б їх знайшла. Часу підіймати мостину в нього не було. Ні, за каміном – єдиний варіант сховку.

– Отже, наш наступний крок, – мовив містер Саттертвейт, – перевірити, чи заховано щось за каміном.

– Саме так. Хоча можливо, тривога виявилася фальшивою і потім він усе дістав. Але сподіватимемося на вдачу.

Знявши пальто й засукавши рукави, сер Чарльз ліг на підлогу й зазирнув у щілину за газовим каміном.

– Там щось є, – повідомив він. – Щось біле. Як же дістати? Нам потрібно щось на кшталт шпильки для капелюхів.

– Жінки більше ними не користуються, – із сумом сказав містер Саттертвейт. – Можливо, складаний ніж?

Але ніж не зарадив.

Зрештою, Саттертвейт пішов і позичив у Беатріс шпильку для плетіння. Хоч їй і було надзвичайно цікаво, нащо вона йому потрібна, та запитати завадило дотримання етикету. Шпилька допомогла. Сер Чарльз дістав з півдесятка аркушів зім’ятого паперу, квапливо складених разом і запханих у отвір.

Містер Саттертвейт, в якому наростала цікавість, розгладив аркуші. Очевидно було, що то кілька чернеток одного листа, написаних дрібним охайним почерком клерка.

Хочу зазначити, – так починалася перша чернетка, – що автор цього листа не хоче створювати незручностей і, можливо, помиляється щодо того, що бачив увечері, але…

Очевидно, такий початок не влаштував автора, і він почав заново.

Джон Елліс, дворецький, виказує Вам свою повагу й був би щасливий коротко обговорити сьогоднішню трагедію, перш ніж передати поліції певну відому йому інформацію…

Але й такий початок його не влаштував, і він спробував знову.

Джону Еллісу, дворецькому, відомі певні факти щодо смерті лікаря. Він іще не повідомив їх поліції…

В наступному варіанті він відмовився від третьої особи.

Мені дуже потрібні гроші. Тисяча фунтів могла б усе вирішити. Я дещо знаю й міг би розповісти про це поліції, але не хочу спричиняти проблем…

Останній варіант був уже не таким стриманим.

Я знаю, як помер лікар. Я не сказав нічого поліції – поки що. Якщо Ви зустрінетеся зі мною…

Цей початок обривався інакше. Після «мною» почерк перетворився на нерозбірливі карлючки, і останні п’ять слів були розмиті та вкриті ляпками. Очевидно, Елліс писав їх уже після того, як щось почув і нашорошився. Він зібгав папери й кинувся їх ховати.

Містер Саттертвейт глибоко вдихнув.

– Вітаю вас, Картрайте, – сказав він. Ваша інтуїція дала вам правильну підказку щодо чорнильної плями. Ви молодець. Тепер підсумуймо, що маємо.

Він на мить замовк.

– Елліс, як ми й думали, мерзотник. Він не вбивця, але він знав, хто ним був, і збирався шантажувати його чи її.

– Його чи її, – перебив сер Чарльз. – Кепсько, що нам відомо так мало. Ну чому цей тип не почав лист з «сер» чи «мадам», тоді б ми знали, куди дивитися. Елліс, здається, з вигадливих. Серйозно підійшов до свого здирницького листа. Якби ж він тільки натякнув, кому він його писав.

– Нічого, – запевнив його містер Саттертвейт. – Ми розберемося. Пам’ятаєте, ви сказали, що хочете знайти в цій кімнаті доказ непричетності Елліса? Що ж, ви його знайшли. Ці листи показують, що він не винний. У вбивстві принаймні. Він відбірний покидьок, звісно, але сера Бартолом’ю Стренджа не вбивав. Убивця хтось інший. Той, хто вбив Беббінґтона. Думаю, тепер поліція з нами погодиться.

– Ви збираєтеся їм про це розповісти?

В голосі сера Чарльза чулося невдоволення.

– Я не бачу інших варіантів. А що?

– Ну… – Картрайт присів на ліжко й задумливо насупив брови. – Як би краще це пояснити? Зараз нам відомо те, що не знає ніхто. Поліція шукає Елліса. Вона думає, що вбивця – він. Усі знають, що вона вважає його вбивцею. Тож справжній вбивця досить непогано, мабуть, почувається. Він чи вона не те що б цілком розслабилися, але їм вигідний такий розвиток подій. Чи варто змінювати розклад сил? Можливо, це і є наш шанс. Я маю на увазі, наш шанс знайти зв’язок між Беббінґтоном і рештою людей. Вони не знають, що хтось пов’язує ці дві смерті. Вони нічого не підозрюватимуть. Нам випала рідкісна можливість.