Агата Кристи - Убивство в Месопотамії

Пояснення отримує ще один момент у цій історії – звідки взявся той дивний стан нервового напруження, в якому цього року перебували члени експедиції. Я від самого початку не міг повірити, що це можна списати лише на вплив місіс Лайднер. Протягом кількох років ця конкретна експедиція мала репутацію щасливої доброзичливої спільноти. На мій погляд, душевний стан спільноти завжди безпосередньо пов’язаний із впливом її лідера. Доктор Лайднер – людина тиха, але водночас він видатна особистість. Його тактовність, його справедливість, його великодушність – ось завдяки чому всі почувалися настільки легко і невимушено.

Так от, якщо зміни і відбулися, то це пов’язано з людиною, яка стоїть на чолі колективу. Іншими словами, винен у напруженості й занепокоєнні саме доктор Лайднер, а не місіс Лайднер. Тож не дивно, що співробітники відчули зміни, не розуміючи, з чим це пов’язано. Зовні доктор Лайднер, як і раніше, залишався доброзичливим і товариським, але тепер він просто грав самого себе. Насправді ж цей чоловік був фанатично одержимий складанням плану вбивства.

А тепер ми перейдемо до другого вбивства – вбивства міс Джонсон. Прибираючи документи в кабінеті доктора Лайднера (вона взяла на себе цю роботу за власною ініціативою, бажаючи хоч щось зробити для нього), вона, мабуть, випадково побачила незакінчену чернетку анонімного листа. Напевно, для неї це було незбагненно і сильно вивело її з душевної рівноваги. Доктор Лайднер свідомо залякує власну дружину! Вона не може цього зрозуміти, і це сильно б’є по ній. Вона перебуває саме в такому настрої й дає волю сльозам – і тут її бачить медсестра Лезерен.

У цей момент міс Джонсон ще не підозрює доктора Лайднера в убивстві, але мої експерименти з криками в кімнатах місіс Лайднер і отця Лавіньї не пройшли повз її увагу. Вона розуміє: якщо вона дійсно чула крик місіс Лайднер , отже, вікно в її кімнаті, найімовірніше, було відчинене . Міс Джонсон спершу не надає цьому особливого значення, але запам ’ ятовує . Її розум продовжує працювати, прокладаючи шлях до істини. Можливо, вона робить певний натяк докторові Лайднеру, що знає про листи, і раптом його манера змінюється. Можливо, вона помічає страх у його очах.

Але доктор Лайднер не міг убити свою дружину! Він у той день увесь час залишався на даху . І потім, одного вечора, коли вона, стоячи сама на даху, ламає голову над цим питанням, істина приходить до неї і вражає її. Місіс Лайднер була вбита звідси , крізь відчинене вікно.

Саме цієї миті її знаходить сестра Лезерен. Але любов до доктора Лайднера миттєво бере гору, і міс Джонсон намагається вдати, що нічого не сталося. Сестра Лезерен не повинна здогадатися, яке страхітливе відкриття вона щойно зробила. Міс Джонсон навмисно дивиться в протилежний бік (на внутрішній двір) і говорить те, що спало їй на думку, коли вона побачила отця Лавіньї, який у той момент перетинав двір. А далі вона відмовляється казати більше. Їй треба «спочатку все обміркувати».

І доктор Лайднер, який тривожно спостерігає за нею, розуміє, що вона вже знає правду . Міс Джонсон не та жінка, яка може приховати від нього свій жах і страждання. Так, поки що вона не видала його, але як довго він зможе покладатися на неї?

Убивство – це звичка. Тієї ночі він замінює її склянку води на склянку з кислотою. Є ймовірність, що всі визнають це самогубством. Є навіть шанс, що всі повірять, що саме вона скоїла перше вбивство, а тепер її переповнило каяття. Щоб підкріпити цю версію, він кладе їй під ліжко закривавлене знаряддя вбивства.

Не дивно, що бідна міс Джонсон у своїй смертельній агонії тільки й могла, що лише відчайдушно намагатися донести свою важко здобуту інформацію. Крізь «вікно» – саме так загинула місіс Лайднер, а не крізь двері – крізь вікно …

І, отже, все пояснюється, усе стає на свої місця… Бездоганно з психологічної точки зору. Але доказів немає… Узагалі ні одного …

Ми всі сиділи мовчки. Ми загубились у морі жаху… але не тільки жаху. Суму також.

Доктор Лайднер навіть не поворухнувся і нічого не сказав. Він сидів так само, як і весь час. Утомлений, постарілий чоловік. Нарешті він злегка поворухнувся і подивився на Пуаро своїм м’яким, утомленим поглядом.

– Так, – визнав він, – доказів немає. Але це вже не має ніякого значення. Ви знали, що я не заперечуватиму правди… Я ніколи не заперечував правди… Я думаю, що насправді я навіть радий… Я так утомився…