Агата Кристи - Убивство на полі для гольфу

Роман

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2020

AGATHA CHRISTIE, POIROT and the Agatha Christie Signature are registered trade marks of Agatha Christie Limited in the UK and elsewhere. All rights reserved.

The Murder on the Links © 1923 Agatha Christie Limited. All rights reserved

Translation entitled «Убивство на полі для гольфу» © 2020 Agatha Christie Limited. All rights reserved

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2020

ISBN 978-617-12-7798-4 (fb2)

Жодну з частин даного видання

не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі

без письмового дозволу видавництва

Електронна версія створена за виданням:

Крісті А.

К82 Убивство на полі для гольфу : роман / Аґата Крісті ; пер. з англ. А. Ящук. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2020. — 288 с. — (Серія «Легендарний Пуаро», ISBN 978-617-12-6900-2)

ISBN 978-617-12-7652-9

ISBN 978-0-00-812946-0 (англ.)

Розкішна вілла «Женев’єва» здригнулася від моторошного злочину. Посеред ночі вбито господаря, мільйонера Пола Рено. Дивно, але за день до смерті він надіслав листа Еркюлеві Пуаро з проханням приїхати до нього на віллу. На жаль, Пуаро не встиг. І тепер детективові доводиться розплутувати обставини вбивства. Пуаро дізнається, що за тиждень до загибелі Рено змінив заповіт: згідно з оновленим документом усе майно має перейти його дружині. Але в Пола Рено є син. Чому батько вирішив залишити того без спадку? І яку таємницю приховує нащадок убитого багатія?..

УДК 821.111

Перекладено за виданням: Christie A. The Murder on the Links : A Novel / Agatha Christie. — London : HarperCollins, 2015. — 288 p.

www.agathachristie.com

Переклад з англійської Антоніни Ящук

Дизайнер обкладинки Євген Вдовиченко

МОЄМУ ЧОЛОВІКОВІ,

який дуже любить детективні історії,

із вдячністю за влучні поради й критику

Є відомий анекдот: молодий письменник твердо вирішив придумати ефектний і оригінальний початок оповідання, щоб навіть дуже знуджений редактор зацікавився, і написав таке речення:

«“Чорт!” — вигукнула герцогиня».

Дивовижно, моя історія починається майже так само. От тільки панна, з чиїх уст зірвався той вигук, була не герцогинею.

Того червневого ранку я, залагодивши деякі справи, вертався з Парижа в Лондон, де жив на квартирі разом із давнім другом Еркюлем Пуаро, бельгійцем і колишнім детективом поліції.

Комфортабельний Кале-експрес був незвично порожній — у купе зі мною їхала тільки одна пасажирка. Із готелю на вокзал я виїздив поспіхом, тому саме гарячково переглядав речі, коли потяг рушив. Перед тим я до пуття й не роздивився, хто сидить навпроти, але з першим поштовхом потяга ця особа знагла заявила про факт свого існування. Вона скочила з місця, смикнула, відчиняючи, вікно, вистромила голову надвір і коротко верескнула: «Чорт!»

Зізнаюся, я трохи старомодний. Вважаю, що жінка має бути жіночною. Не терплю сучасних невротичок, які з ранку до ночі танцюють під джаз, димлять як паротяги й кажуть слова, від яких бузковіють навіть базарні торговки!

Я похмуро глянув на симпатичне нахабне личко, короноване грайливим червоним капелюшком. Густі грона чорних кучерів прикривали вуха. Мені подумалося, що панночці не більше ніж сімнадцять, але її лице вже вкривав щедрий шар пудри, а губи були надзвичайно пурпурові.

Дівчина витримала мій погляд без тіні збентеження і театрально скривилася.

— Овва, та ми зачепили за живе шановного джентльмена! — промовила вона уявним глядачам. — Перепрошую, що не добирала слова! Геть не пасують юній леді, так, але ж, Господи, я не могла по-іншому! Ви знаєте, я щойно загубила єдину сестру?

— Справді? — ввічливо відказав я. — Як прикро.

— Прикро! — вигукнула леді. — Йому дуже прикро, за мене і за мою сестру — а це нечесно, бо сестри моєї він навіть не бачив!

Я відкрив було рота, але вона випередила мене.

— Не хочу більше чути жодного слова! Ніхто мене не любить! Піду я у садочок, наїмся черв’ячків! И-и-и. Моє серце розбите!

І дівчина заховалася за коміксом велетенського формату. Та через хвилину чи дві я помітив, що вона нишком стежить за мною, визираючи понад сторінками, і не зміг стримати усмішки. Тоді вона рвучко відкинула журнал, і в купе задзвенів її сміх.

— Я знала, знала, що ви не такий телепень, яким здаєтеся! — вигукнула дівчина.