Агата Кристи - Убивство в Месопотамії

AGATHA CHRISTIE

Murder in Mesopotamia

AGATHA CHRISTIE, POIROT and the Agatha Christie Signature are registered trade marks of Agatha Christie Limited in the UK and elsewhere. All rights reserved.

Murder in Mesopotamia © 1936 Agatha Christie Limited. All rights reserved

Translation entitled «Убивство в Месопотамії» © 2020 Agatha Christie Limited. All rights reserved

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2020

Події, висвітлені в цій оповіді, відбулися близько чотирьох років тому. На мою думку, нинішні обставини вимагають надати громадськості чесний і неупереджений звіт про все, що тоді сталося. Останнім часом почали поширюватися найхимерніші та найсміховинніші чутки, буцімто поліція приховує важливі докази, та інші дурниці такого штибу. Такі спотворення реальності найчастіше з’являються в американській пресі.

З очевидних причин було бажано, щоб ця оповідь не виходила з-під пера когось із членів експедиції, чию об’єктивність (і це цілком справедливо) могли піддати сумніву.

Тому я запропонував міс Емі Лезерен узяти це завдання на себе. Вона, безперечно, чудово підходить на роль оповідача. Вона була професіоналом найвищого рівня, безпосереднім свідком – спостережливим, і розумним, і неупередженим, адже не мала жодного зв’язку з експедицією Піттстаунського університету до Іраку.

Та переконати міс Лезерен виконати це завдання виявилося непростою справою. Чесно кажучи, це було чи не найскладнішим викликом у моїй професійній кар’єрі – і навіть після написання рукопису вона виявила дивне небажання віддати його мені. Прочитавши текст, я зрозумів, що таку поведінку можна частково пояснити деякими критичними зауваженнями, які вона висловила щодо моєї доньки Шейли. Я швидко владнав це непорозуміння, запевнивши міс Лезерен: оскільки сучасні діти, не вагаючись, критикують батьків аж у друкованих виданнях, то батьки тільки потішаться, коли їхні нащадки отримають свою порцію образ! Іншою причиною вагань міс Лезерен була її надзвичайно низька оцінка власного художнього стилю. Вона сподівалася, що я «виправлю граматичні помилки і все таке». Я ж, навпаки, відмовився змінювати бодай слово. На мій погляд, стиль міс Лезерен яскравий, індивідуальний та цілком доречний. Вона може назвати Еркюля Пуаро в одному абзаці «Пуаро», а в наступному – «містер Пуаро». Така варіація є цікавою і наводить на думки. Інколи міс Лезерен, так би мовити, «поводиться чемно» (зазвичай медсестри – великі шанувальниці етикету), аж раптом цікавість, яку вона виявляє до перебігу подій, стає такою по-людськи завзятою, що вона вмить забуває про свій образ поважної медсестри.

Єдине, на що я зважився, – це написати перший розділ, але і в ньому я спирався на лист, люб’язно наданий мені подругою міс Лезерен. Він повинен бути таким собі фронтиспісом – тобто слугувати приблизним нарисом оповідача.

У вестибюлі багдадського готелю «Тіґріс Пелас» медична сестра закінчувала лист. З-під її чорнильної ручки стрибали рядки:

… Ну, люба, гадаю, це насправді всі мої новини. Маю сказати, мені приємно було хоч трохи побачити світ, одначе Англія для мене поза конкуренцією. Бруд і безлад у Багдаді такий, що ти не повірила б, – це зовсім не романтичне місце, як ми уявляли з казок «Тисячі й однієї ночі». Так, вид на місто з річки чарівний, але саме місто – просто якийсь жах, і до того ж тут не знайдеш справжніх крамниць. Майор Келсі провів мене по базарах, і, звичайно, я не заперечую, що вони чудернацькі, але тут дуже багато сміття, та й продавці щосили стукають у мідні каструлі – у мене аж голова розболілася, – і можна сказати, що, окрім бруду, я нічого й не побачила. До того ж із цими каструлями треба бути обережним, адже вони можуть покритися мідянкою.

Я неодмінно повідомлю тобі, коли щось вигорить із роботою, про яку мені розповідав доктор Райлі. Він сказав, що цей американський джентльмен зараз у Багдаді й, можливо, прийде до мене сьогодні після обіду. Зі слів доктора Райлі, допомога потрібна не самому джентльмену, а його дружині: у неї начебто є якісь «примхи». Більше він нічого не сказав, але ж, люба, ми з тобою знаємо, що це зазвичай означає (але я щиро сподіваюся, що це не біла гарячка!). Звісно, нічого такого доктор Райлі не казав, але ж у нього був такий вираз обличчя … ну, ти розумієш, що я маю на увазі. Цей доктор Лайднер – археолог і розкопує могильний пагорб десь у пустелі для якогось американського музею.