Агата Кристи - Убивство в Месопотамії

Пуаро озирнувся. Тепер усі погляди були спрямовані на нього. В якийсь момент його розповіді всі трохи розслабилися, напружена атмосфера пом’якшала. А зараз напруження знов повернулося.

Щось насувалося… щось…

Пуаро тихо і безпристрасно вів далі:

– Листи, дах, «вікно»… Так, тепер усе зрозуміло – усе встало на свої місця. Я нещодавно сказав, що у трьох підозрюваних на час злочину були алібі. Далі показав, що два з цих трьох алібі не заслуговують на довіру. А потім я побачив свою велику, я навіть сказав би, дивовижну помилку. Третє алібі теж нічого не варте. Доктор Лайднер не тільки міг скоїти вбивство – я тепер переконаний, що саме він його і скоїв .

Запала тиша. Ми всі були спантеличені й нічого не розуміли. Доктор Лайднер нічого не сказав. Здавалося, що він досі десь там, у своєму загубленому і далекому світі. Проте Девід Еммот неспокійно заворушився і нарешті заговорив:

– Мсьє Пуаро, я не знаю, що ви маєте на увазі, але я вже казав вам – доктор Лайднер жодного разу не залишав дах, принаймні до чверті до третьої. І це цілковита правда. Я можу в цьому при всіх заприсягтися. Я не брешу і впевнений, що для нього було абсолютно неможливо спуститись у внутрішній двір ніким не поміченим.

Пуаро кивнув.

– Так, я вам вірю. Доктор Лайднер і справді не залишав дах . Це безперечний факт. Але те, що я побачив, – а до мене це саме побачила і міс Джонсон – каже мені, що доктор Лайднер міг убити свою дружину, не спускаючись із даху.

Ми всі вражено на нього витріщилися.

– Вікно, – вигукнув Пуаро. – Вікно в її кімнаті ! Це те, що зрозумів я – так само, як до мене це зрозуміла міс Джонсон. Її вікно було просто під ним і виходило назовні, а доктор Лайднер був там, на даху, один і без жодних свідків. І ці важкі кам’яні млини теж були там, нагорі, у нього під рукою. Це так просто, так надзвичайно просто! Убивці потрібно було лише перенести тіло від вікна до того, як його знайдуть . Це ж дивовижно, наскільки все просто!

Тепер послухайте, як усе відбувалося. Доктор Лайднер на даху працює з глиняним посудом. Він кличе вас, містере Еммот. І поки він із вами розмовляє, краєм ока помічає, що, як завжди, ваш слуга користується тим, що ви відійшли, щоб залишити свою роботу і вийти за межі двору. Доктор Лайднер тримає вас поруч із собою десять хвилин, а потім відпускає. І щойно ви спускаєтеся наниз і рвете горлянку, шукаючи слугу, він починає втілювати свій план.

Він дістає з кишені замазану пластиліном маску, якою він уже колись налякав свою дружину, і опускає її за парапет так, щоб вона постукала у вікно місіс Лайднер. (Не забувайте, її вікно виходить на сільську місцевість, а не на двір.) Місіс Лайднер лежить у себе в напівсні. Вона спокійна і щаслива. Несподівано маска починає стукати у вікно, привертаючи її увагу. Але зараз уже не сутінки, а серед білого дня в цьому немає нічого жахливого. Тепер вона розуміє, що це чийсь грубий жарт! Вона не перелякана, а обурена і робить те, що зробила б на її місці будь-яка інша жінка. Зривається з ліжка, відчиняє вікно, просовує голову крізь ґрати і дивиться вгору, намагаючись побачити, хто ж так жартує.

Доктор Лайднер чекає. У його руках – заздалегідь підготовлений важкий ручний млин, прив’язаний до мотузки. У відповідний момент доктор Лайднер просто впускає його … З легким зойком (який і почула міс Джонсон) місіс Лайднер падає на килимок біля вікна.

У самому млині є отвір, крізь який доктор Лайднер і пропустив мотузку. Тепер потрібно лише потягнути за цю мотузку і витягти млин назад, на дах. Доктор Лайднер обережно кладе знаряддя вбивства до таких же предметів на даху закривавленою стороною донизу.

Потім він залишається на даху протягом години або більше, продовжуючи свою роботу, поки не вважатиме, що настав час для другої дії. Тоді він спускається сходами, розмовляє з містером Еммотом і медсестрою Лезерен, перетинає внутрішній двір і входить у спальню своєї дружини. Ось як він описує свої дії в кімнаті:

«Я побачив, що тіло моєї дружини купою звалено біля ліжка. На мить я відчув, як у мене підкошуються ноги. Потім я підійшов до неї, став на коліна і підняв їй голову. Вона вже була мертва… Я ледве підвівся. У мене запаморочилася голова, наче я забагато випив. Утім, мені вдалося дістатися дверей і покликати на допомогу».

Цілком переконлива розповідь убитого горем чоловіка. А тепер послухайте те, що я вважаю правдою. Доктор Лайднер входить у кімнату і негайно йде до вікна. Там, одягнувши рукавички, він зачиняє, а потім і замикає вікно на засув. Далі бере тіло своєї дружини і кладе його між ліжком і дверима. Потім помічає невелику пляму на килимку біля вікна. Він не може поміняти цей килимок на той, що біля ліжка, бо вони різні за розміром, але він знаходить ще краще рішення – замінює забруднений кров’ю килимок на килимок перед умивальником. Якщо пляму помітять, то її неодмінно пов’яжуть саме з умивальником , а не з вікном . Це дуже важливий момент! Не повинно виникнути жодного припущення, що вікно зіграло хоч якусь роль у вбивстві. Потім він підходить до дверей і грає роль убитого горем чоловіка, і, як мені здається, це йому зробити було не складно. Адже він справді кохав свою дружину.