Агата Кристи - Убивство в Месопотамії

Далі слід розглянути спробу отруєння газом. Украй малоймовірно, що це влаштував хтось сторонній. Серед тих, хто справді міг усе організувати, треба передовсім назвати самих доктора Лайднера та місіс Лайднер. Здається, немає ніякої логічної причини, з якої докторові Лайднеру знадобилося б робити такі речі, отже, доходимо висновку, що це зробила сама місіс Лайднер. Навіщо? Хотілося більше драми?

Після цього містер і місіс Лайднер їдуть за кордон і вісімнадцять місяців поспіль ведуть щасливе, спокійне життя, не захмарене жодними смертельними погрозами. Вони пояснюють це тим, що успішно приховали свої сліди, але таке тлумачення досить абсурдне. У наші дні виїзд за кордон з цією метою цілком недоцільний, особливо у випадку з Лайднерами. Він – голова експедиції, яку організував музей. Відправивши запит до музею, Фредерік Боснер міг одразу отримати точну інформацію про їхнє місце перебування. Навіть якщо припустити, що він опинився у надто скрутному становищі, щоб переслідувати їх особисто, йому ніщо не перешкоджало і далі писати листи. І мені здається, що людина з такою нав’язливою ідеєю, як у нього, безумовно, так і зробила б. Натомість про нього ніхто не чує майже два роки, і лише за два роки листи починають надходити знову.

Чому листи поновилися? Дуже складне запитання. Найлегше припустити, що місіс Лайднер знову засумувала і їй знову захотілося драми. Однак така відповідь не зовсім мене влаштовує. Це трошки грубувато і навіть вульгарно для такої витонченої натури, як місіс Лайднер. Єдине, що я міг зробити, – поки що залишити це запитання без відповіді.

Отже, маємо три ймовірні варіанти: (1) листи написала сама місіс Лайднер; (2) їх написав Фредерік Боснер (або молодий Вільям Боснер); (3) листи могли спершу написати або сама місіс Лайднер, або її перший чоловік, але тепер їх підробляла третя особа, яка знала про існування попередніх листів.

А зараз я переходжу до безпосереднього розгляду оточення місіс Лайднер.

Спершу я розібрав реальні можливості вчинення вбивства, які мав кожен член колективу. Узагалі на позір убивство міг скоїти будь-хто (ми зараз аналізуємо лише можливість), за винятком трьох осіб. Доктор Лайднер, за численними свідченнями, жодного разу не полишав дах. Містер Кері чергував на розкопках. Містер Колман був у Гасанії.

Але ці алібі, друзі мої, не настільки переконливі, як здаються попервах. Винятком є тільки доктор Лайднер, адже немає жодного сумніву в тому, що він увесь час перебував на даху і спустився звідти лише за годину з чвертю після вбивства.

Але чи повністю ми впевнені, що містер Кері весь той час був на розкопках? Або що містер Колман дійсно був у Гасанії , коли сталося вбивство?

Білл Колман почервонів, розтулив, а потім стулив рота і стурбовано озирнувся.

Вираз обличчя містера Кері не змінився.

Пуаро спокійно продовжив.

– Я також подумав ще про одну людину, яка, на моє переконання, цілком могла б скоїти вбивство, якби вона це дійсно захотіла . У міс Райлі є мужність, розум, і вона досить жорстока. Коли ми з міс Райлі розмовляли про вбиту жінку, я жартома висловив сподівання на те, що міс Райлі має алібі. Я думаю, міс Райлі усвідомлювала, що у неї принаймні було бажання вбити. У будь-якому разі вона негайно і дуже нерозумно та безцільно збрехала, сказавши, що у день убивства грала в теніс. Наступного дня зі звичайної розмови з міс Джонсон я дізнався, що міс Райлі зовсім не грала в теніс, а насправді під час убивства була недалеко від цього будинку . Мені спало на думку: якщо міс Райлі не винна у злочині, то, може, вона захоче повідомити мені щось корисне?

Він зупинився, а потім тихо запитав:

– Чи скажете ви нам, міс Райлі, що саме ви побачили того дня?

Дівчина відповіла не одразу. Вона досі визирала у вікно; не повертаючи голови, вона відповіла відстороненим і розміреним голосом.

– Після обіду я поїхала на розкопки. Коли я туди потрапила, було, мабуть, чверть до другої.

– Зустріли там когось із ваших друзів?

– Ні, там узагалі нікого ні було, крім бригадира-араба.

– А чи не бачили ви там містера Кері?

– Ні.

– Цікаво, – зазначив Пуаро. – Мсьє Вер’є, який заїжджав туди того дня, також його не бачив.

Пуаро вичікувально подивився на Кері, але той ніяк не реагував.

– Чи можете ви дати нам якесь пояснення, містере Кері?

– Того дня ми не знайшли нічого цікавого, тому я вирішив прогулятися.

– В якому напрямку ви пішли гуляти?