Агата Кристи - Убивство в Месопотамії

Це було дуже дивне відчуття…

Спокійний і тихий голос Пуаро скидався на річку, що невпинно тече між своїх берегів… і далі впадає в море…

– Від самого початку я відчував, що для розуміння цієї справи потрібно шукати не зовнішні докази або знаки, а справжні причини – зіткнення особистостей і таємні помисли. І хоча я не сумніваюся, що розкрив злочин, речових доказів у мене немає . Упевнений, що маю рацію, бо іншої версії існувати не може , інакше просто неможливо упорядкувати всі факти у цілісну і зрозумілу картину. І тому, на мою думку, це єдина версія, що дає відповіді на все.

Він зробив паузу, а потім продовжив:

– Почну свою подорож з того самого моменту, коли мене залучили до цієї справи – коли мені цю подію представили як таку, що вже сталася. Я вважаю, що кожен випадок має певні схему і форму. На мій погляд, за схемою цієї справи, усе оберталося навколо особистості місіс Лайднер. Поки я точно не дізнався, якою жінкою була місіс Лайднер , я не міг зрозуміти, чому її вбили і хто її вбив. Отже, моєю відправною точкою була особистість місіс Лайднер.

Був також іще один цікавий психологічний фактор – дивний стан напруженості, що існував серед учасників експедиції. Це підтвердили кілька різних свідків, деякі з яких були сторонніми. І я для себе відзначив, що хоча це навряд чи можна вважати відправною точкою, але під час мого розслідування про це все-таки слід пам’ятати. Поширена ідея полягала в тому, що така напруженість стала прямим результатом впливу місіс Лайднер на членів експедиції, але з причин, які я розкрию вам згодом, для мене ця ідея стала не зовсім прийнятною.

Для початку, як я вже казав, я зосередився лише на особистості місіс Лайднер. Я мав різні способи оцінки цієї особистості. Дізнавався, яке враження вона справила на багатьох людей. Усі ці люди сильно різнилися за характером і темпераментом. І було те, що я міг почерпнути зі своїх власних спостережень. Зрозуміло, що обсяг останніх обмежений. Але про деякі факти я таки дізнався.

Смаки місіс Лайднер характеризувалися надзвичайною простотою, я навіть сказав би, деякою аскетичністю. Вона, вочевидь, не любила розкіш. З іншого боку, та вишивка, яку вона робила, мала надзвичайну вишуканість і красу, що вказувало на вибагливу жінку з гарним художнім смаком. Подивившись на книжки в її кімнаті, я збагатив своє уявлення про неї. Певно, вона мала неабиякий розум і, на мій погляд, була за своєю суттю особистістю егоцентричною.

Мене намагалися переконати, що місіс Лайднер належала до того типу жінок, чия головна турбота – привертати увагу представників протилежної статі, тобто до типу чуттєвих жінок. Але мені в це не вірилося.

В її спальні я помітив на полиці такі книжки: «Хто такі греки?», «Вступ до теорії відносності», «Життя Естер Стенгоуп», «Назад до Мафусаїла», «Лінда Кондон», «Потяг із Кру». Почнімо насамперед із того, що вона мала інтерес до культури та сучасної науки, тобто мала певні інтелектуальні схильності. З романів «Лінда Кондон» і, меншою мірою, «Потяг із Кру» можемо зробити висновок, що місіс Лайднер проявляла симпатію та інтерес до образу незалежної жінки, яка нічим не обтяжена або не потрапила в пастку до чоловіка. Напевно, її приваблювала особистість леді Естер Стенгоуп. Роман «Лінда Кондон» – це тонкий аналіз почуттів жінки, яка спорудила культ власної краси, «Потяг із Кру» – дослідження психології пристрасного індивідуаліста. Інтерес до такого роду читання, як «Назад до Мафусаїла», характерний радше для людини з інтелектуальним, ніж емоційним сприйняттям життя. Я відчував, що починаю розуміти жінку, яка пішла з життя.

Потім я став вивчати відгуки про неї тих людей, яких можна назвати її найближчим колом, і моє уявлення про місіс Лайднер ставало дедалі повнішим. Зі слів доктора Райлі, та й не тільки його, я зрозумів, що місіс Лайднер була з тих жінок, яких природа наділила не лише красою, але й певною руйнівною магією, що часто супроводжує красу, хоча, звісно, може існувати і сама собою. Такі жінки зазвичай залишають за собою слід бурхливих подій. Вони приносять нещастя: іноді – іншим, а іноді – і собі.

Я переконався, що місіс Лайднер була жінкою, яка фактично поклонялася самій собі і яка понад усе на світі насолоджувалася відчуттям влади над іншими. Хай де вона опинялася, вона вважала за необхідне стати центром усесвіту. І всі, хто її оточував: чоловіки або жінки, – мали потрапити під її вплив. З деякими людьми це виявилося просто. Наприклад, медсестра Лезерен, великодушна жінка з романтичною уявою, миттєво стала жертвою чарів місіс Лайднер і належним чином оцінила її якості. Але існував іще один спосіб впливати на інших – через страх. Там, де завоювання давалось їй занадто легко, вона потурала більш жорстокій стороні своєї натури, але хочу підкреслити, що я в жодному разі не кажу про свідому жорстокість. Це радше схоже на легковажну гру кішки з мишею. Коли ж підключалася свідомість, місіс Лайднер перетворювалася на великодушну і чутливу жінку.