Агата Кристи - Убивство в Месопотамії

– Отже, є дві точки зору: самогубство і вбивство. Що думаєте ви, докторе Лайднер?

Доктор Лайднер відповів не одразу, але тихо і рішуче:

– Убивство. Енн Джонсон не належала до тих жінок, які можуть себе вбити.

– Так, не належала, – припустив капітан Мейтленд. – Але лише за нормального стану речей. Утім, могли виникнути обставини, за яких це було б цілком природно.

– Це ж які?

Капітан Мейтленд нахилився до згортка, який я раніше помітила біля його стільця, і з невеликим зусиллям кинув його на стіл.

– Це те, про що ніхто з вас іще не знає, – заявив він. – Це ми знайшли під її ліжком.

Він деякий час вовтузився з вузлом і нарешті відкинув тканину, з-під якої з’явився предмет, що нагадував чи то великий ручний млин, чи то якусь іншу молотилку.

Саме собою це нічого не означало: під час розкопок археологи знайшли близько десятка таких предметів.

Але що одразу привернуло нашу увагу саме до цього, так це темна пляма та фрагмент чогось, що дуже скидалося на волосся.

– Тепер справа за вами, Райлі, – оголосив капітан Мейтленд. – Але, ймовірно, у вас не виникне багато сумнівів щодо того, що саме цим було вбито місіс Лайднер!

Це було жахливо. Доктор Лайднер мав такий вигляд, ніби ось-ось знепритомніє, та і мене ледь не знудило.

Доктор Райлі розглядав предмет із професійним інтересом.

– Гадаю, відбитків пальців немає? – кинув він.

– Немає.

Доктор Райлі дістав пінцет і почав обережно досліджувати предмет.

– Так… фрагмент людської тканини… і волосся… світле волосся. Це неофіційний висновок. Звичайно, ще доведеться зробити відповідні тести, на групу крові та інші, але сумнівів у мене немає. Цей предмет знайдено під ліжком міс Джонсон? Ну, так, усе тепер ясно і зрозуміло. Вона вчинила вбивство, а потім – Боже, подаруй спокій її душі – до неї прийшло каяття, і вона наклала на себе руки. Це припущення, але воно досить переконливе.

Докторові Лайднеру залишалося лише безпомічно хитати головою.

– Ні, тільки не Енн… тільки не Енн, – бурмотів він.

– Насамперед я не розумію, де вона його весь цей час ховала, – почав капітан Мейтленд. – Після першого злочину ми обшукали кожну кімнату.

«У шафі з канцелярським приладдям», – спало мені одразу на думку, але я нічого не сказала.

– Хай де вона його ховала, мабуть, це місце здалось їй ненадійним, і вона принесла цей предмет до себе в спальню, яку вже обшукали – як і решту кімнат. Або, можливо, вона зробила це після того, як вирішила скоїти самогубство.

– Я в це не вірю, – уголос сказала я.

Я просто не могла повірити, що така мила міс Джонсон могла вибити мізки з місіс Лайднер. Я навіть не могла такого уявити! А втім, такий варіант чітко відповідав певним деталям – наприклад, коли вона несподівано розплакалася тієї ночі. Зрештою, я тоді сказала собі, що це «каяття» – тільки я ніколи не думала, що каяття спіткало її за щось більше, ніж за незначну провину.

– Я не знаю, у що вірити, – зізнався капітан Мейтленд. – Треба також з’ясувати, куди зник французький чернець. Мої люди прочісують усе навколо на випадок, якщо його вдарили по голові, а тіло кинули у першу-ліпшу канаву.

– Ой! Я щойно згадала… – почала я.

Усі допитливо на мене подивилися.

– Це трапилося вчора надвечір, – почала я. – Він розпитував мене про косоокого чоловіка, який заглядав у вікно. Його цікавило, на якому саме місці стежки стояв незнайомець, а потім отець сказав, що збирається це місце оглянути. Він сказав, що в детективних історіях злочинець завжди впускає на землю важливий речовий доказ.

– Прокляття, хоч би хтось із моїх злочинців коли-небудь так зробив, – не втримався капітан Мейтленд. – То от що він почав шукати? Їй-богу, мені цікаво, чи він щось знайшов. Цікавий збіг, якщо він і міс Джонсон практично одночасно знайшли підказку, яка допомогла б встановити особу вбивці.

І він роздратовано додав:

– Косоокий чоловік? Косоокий чоловік? Ця історія про косоокого чоловіка якась темна. Чорт забирай, не розумію, чому мої хлопці не можуть його знайти!

– Можливо, тому, що у нього немає ніякої косоокості, – тихо натякнув Пуаро.

– Ви маєте на увазі, що він прикидався? Не знав, що таке можливо підробити.

Пуаро просто додав:

– Косоокість може стати в пригоді, коли це треба.

– Чорт забирай! Косоокий він чи ні, але я чимало віддав би, щоб знати, де зараз цей тип!

– Мабуть, – припустив Пуаро, – він уже перетнув сирійський кордон.