Аґата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

– Так, мсьє.

– То, може, ви підпишете це.

Вона підписалася швидко, витонченим похилим почерком.

Елена Андрені.

– Мадам, ви супроводжували свого чоловіка в Америку?

– Ні, мсьє. – Вона усміхнулась, трохи почервоніла. – Ми ще не були в шлюбі, ми одружені лише рік.

– Ах так, дякую, мадам. До речі, ваш чоловік курить?

Вона пильно на нього подивилася, оскільки вже була готова йти.

– Так.

– Люльку?

– Ні. Цигарки і сигари.

– Ах! Дякую.

Вона зволікала, її очі з цікавістю дивилися на нього. Це були прекрасні очі, темні, мигдалеподібні, з дуже довгими чорними віями, які огортали чудову блідість її щік. Її губи, дуже червоні, на закордонний манер, були трохи відкриті. Вона мала екзотичний, красивий вигляд.

– Чому ви запитуєте про це?

– Мадам, – Пуаро зробив рукою жест у повітрі, – детективам доводиться ставити різноманітні запитання. Наприклад, скажете мені, якого кольору ваш халат?

Вона дивилася на нього. Потім вона засміялася.

– Шифон золотистого кольору. Це справді важливо?

– Дуже важливо, мадам.

Вона з цікавістю запитала:

– А ви дійсно детектив?

– До ваших послуг, мадам.

– Я думала, під час подорожі Югославією в потягу не буде детектива, допоки не доїдемо до Італії.

– Я не югославський детектив, мадам. Я міжнародний детектив.

– Ви належите до Ліги Націй?

– Я належу світу, мадам, – театрально сказав Пуаро. Він продовжував: – Я працюю здебільшого в Лондоні. Ви розмовляєте англійською? – спитав він цією мовою.

– Чю-ють говорю, так.

Її акцент був чарівний.

Пуаро ще раз вклонився.

– Мадам, не затримуватимемо вас більше. Бачите, це було не так жахливо.

Вона усміхнулася, схилила голову і пішла.

– Elle est jolie femme [53] Вона красива жінка ( фр. ). , – схвально сказав мсьє Бук.

Він зітхнув.

– Ну, це нас не сильно просунуло вперед.

– Ні, – сказав Пуаро. – Двоє людей, які нічого не бачили й не чули.

– Зараз ми зустрінемося з італійцем?

Якусь мить Пуаро не відповів. Він вивчав пляму на угорському дипломатичному паспорті.

Пуаро, здригнувшись, вийшов із задуми. Коли він зустрівся поглядом із нетерплячим мсьє Буком, його очі зблиснули.

– Ах! Мій любий друже, – сказав він. – Бачите, я став тим, кого називають снобом! Думаю, перш ніж ми перейдемо до другого класу, слід опитати перший. Далі, думаю, ми побесідуємо із симпатичним полковником Арбатнотом.

Зрозумівши, що полковникова французька досить таки обмежена, Пуаро проводив допит англійською мовою.

Ім’я, вік, домашню адресу й точне військове звання Арбатнота були встановлені. Пуаро продовжив:

– Тож ви приїхали з Індії у відпустку, на те, що ми називаємо en permission ? [54] У відпустку ( фр. ).

Полковника Арбатнота не цікавило, як і що називають іноземці, тож він відповів з істинно британською лаконічністю:

– Так.

– Але ви не прибули судном «Східно-Піренейської пароплавної компанії»?

– Ні.

– Чому ні?

– Я обрав сухопутний маршрут із особистих причин.

А це відповідь тобі, малий влізливий нахабо .

– Ви їдете просто з Індії?

Полковник сухо відповів:

– Я зупинився на одну ніч, щоб побувати в Урі Халдейському й на три дні в Багдаді, щоб зустрітися з А.О.С., моїм давнім другом.

– Ви зупинилися на три дні в Багдаді. Я розумію, що молода англійка, міс Дебенгем, також із Багдада. Можливо, ви там зустрічали її?

– Ні, не зустрічав. Я познайомився з міс Дебенгем, коли ми їхали з Кіркука в Нісібін.

Пуаро нахилився вперед. Він став наполегливішим та більш чужим, аніж було потрібно.

– Мсьє, я звертаюся до вас. Ви і міс Дебенгем – єдині англійці в потягу. Мені необхідно знати думку кожного з вас про іншого.

– Дуже дивно, – холодно сказав полковник Арбатнот.

– Зовсім ні. Розумієте, цей злочин найімовірніше скоїла жінка. Чоловіка проштрикнули ножем не менше дванадцяти разів. Навіть начальник потяга одразу сказав: «Це жінка». Ну, тоді яке моє перше завдання? Дістати поверхову інформацію про всіх жінок, які подорожують вагоном «Стамбул – Кале». Але судити про англійок складно. Вони дуже стримані, ці англійці. Тому в інтересах правосуддя я звертаюся до вас, мсьє. Що за людина, ота міс Дебенгем? Що ви про неї знаєте?

– Міс Дебенгем, – сказав полковник приязно, – справжня леді.

– Ах! – сказав Пуаро, усім своїм виглядом показуючи, що йому це дуже приємно. – Тож ви не думаєте, що вона може бути замішана в цьому злочині?