Аґата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

– Мадам, ви сама люб’язність, – сказав Пуаро.

– Зовсім ні. Це мій обов’язок. Що ви хочете знати?

– Ваше повне ім’я та адресу, мадам. Можливо, ви воліли б самі їх написати?

Пуаро простягнув аркуш паперу й олівець, але княгиня відклала їх убік.

– Ви можете самі записати їх, – сказала вона. Там нічого складного – Наталія Драґомірова, Клебер-авеню, 17, Париж.

– Мадам, ви їдете додому з Константинополя?

– Так, я зупинялася у посольстві Австрії. Зі мною була моя покоївка.

– Чи не будете ви такі ласкаві дати мені короткий звіт про ваші пересування вчора після вечері?

– Охоче. Поки я була у вагоні-ресторані, попросила провідника розстелити мені ліжко. Одразу після вечері я пішла спати. Десь до одинадцятої я читала, потім вимкнула світло. Я не могла заснути через ревматичні болі, від яких страждаю. Приблизно за чверть перша я викликала свою покоївку. Вона зробила мені масаж, а потім читала вголос, поки я не заснула. Я не можу сказати точно, коли вона пішла. Можливо, за півгодини, а можливо, і пізніше.

– Потяг тоді стояв?

– Потяг стояв.

– Мадам, ви в той час нічого не чули, нічого незвичайного?

– Нічого незвичайного.

– Як звуть вашу служницю?

– Гільдеґарда Шмідт.

– Як довго вона працює у вас?

– П’ятнадцять років.

– Ви вважаєте, їй можна довіряти?

– Абсолютно. Її сім’я походить з маєтку мого покійного чоловіка в Німеччині.

– Я припускаю, мамам, ви були в Америці?

Різка зміна теми змусила стару леді підняти брови.

– Багато разів.

– Ви були знайомі з родиною Армстронґ – сім’єю, у якій сталася трагедія?

З певним хвилюванням у голосі старенька сказала:

– Мсьє, ви говорите про моїх друзів.

– Отже, ви знали полковника Армстронґа?

– Я трохи його знала, але його дружина, Соня Армстронґ – моя похресниця. Я дружила з її матір’ю, акторкою Ліндою Арден. Лінда Арден – геній, одна з найвизначніших трагічних актрис у світі. Як Леді Макбет, як Маґда, вона була неперевершена. Я не тільки була шанувальницею її творчості, я була її особистою подругою.

– Вона померла?

– Ні, ні, вона жива, але живе в повній самотності. У неї слабке здоров’я, і майже весь час вона лежить.

– Здається, у неї є ще одна донька?

– Так, набагато молодша за місіс Армстронґ.

– І вона жива?

– Звичайно.

– Де вона?

Стара кинула на нього гострий погляд.

– Мушу спитати, чому ви ставите ці запитання. Який стосунок вони мають до цього випадку – убивства в цьому потягу?

– Мадам, вони якось пов’язані між собою. Чоловік, якого вбили, це той самий чоловік, який викрав і вбив дитину місіс Армстронґ.

– О!

Прямі брови зсунулись докупи. Княгиня Драґомірова трішки випросталася.

– На мій погляд, тоді це вбивство абсолютно чудове! Ви вибачте за мою дещо упереджену точку зору.

– Мадам, вона природна. І тепер повернімося до запитання, на яке ви не відповіли. Де зараз молодша дочка Лінди Арден, сестра місіс Армстронґ?

– Мсьє, я чесно не можу вам сказати. Я втратила зв’язок із молодшим поколінням. Думаю, кілька років тому вона вийшла заміж за англійця і виїхала до Англії, але на даний момент не можу пригадати його імені.

Вона хвилину помовчала, а потім сказала:

– Джентльмени, хочете ще щось мене запитати?

– Мадам, тільки одне, дещо особисте запитання. Якого кольору ваш халат?

Вона злегка підняла брови.

– Думаю, у вас є причина для такого запитання. Мій халат із синього атласу.

– Мадам, більше запитань немає. Дуже вдячний, що ви так швидко дали відповіді на мої запитання.

Вона зробила невеликий жест рукою в перснях. Потім, коли вона підвелася, і всі інші теж устали разом із нею, зупинилася.

– Перепрошую, мсьє, – сказала вона, – але можна дізнатися ваше ім’я? Ваше обличчя мені знайоме.

– Мадам, мене звати Еркюль Пуаро. До ваших послуг.

Якусь хвилину вона мовчала, а потім:

– Еркюль Пуаро, – сказала вона. – Так. Тепер я згадала. Це доля.

Вона вийшла дуже струнко, та рухи були трохи сковані.

– Voilà une grande dame [52] Оце справжня леді ( фр. ). , – сказав мсьє Бук. – Що ви думаєте про неї, мій друже?

Але Еркюль Пуаро лише похитав головою.

– Мені цікаво, – сказав він, – що вона мала на увазі під словом «доля».

Після цього покликали графа і графиню Андрені. Однак у вагон-ресторан граф зайшов сам.

Безперечно, це був красивий чоловік. Не менше шести футів зросту, широкоплечий і зі стрункими стегнами. Він був одягнений у добре скроєний англійський твідовий костюм, і, якби не довжина вусів і специфічні вилиці, його можна було прийняти за англійця.