Аґата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

– Тоді схоже, – сказав повільно Пуаро, – що ми маємо шукати нашого вбивцю у вагоні «Стамбул-Кале». – Він повернувся до лікаря. – Гадаю, ви на це натякали?

Грек кивнув.

– О пів на першу ми в’їхали в замети. Відтоді ніхто не міг вийти з потяга.

Мсьє Бук промовив урочисто:

– Убивця серед нас … у цьому потягу …

– Перш за все, – сказав Пуаро, – варто перекинутися кількома словами з молодим Макквіном. Можливо, він надасть нам цінну інформацію.

– Звичайно, – погодився мсьє Бук.

Він звернувся до chef de train :

– Будь ласка, приведіть сюди Макквіна. – Chef de train вийшов із купе.

Провідник повернувся з купкою паспортів і квитків, які подав мсьє Буку.

– Дякую, Мішелю. Гадаю, буде краще, якщо ви повернетеся на свій пост. Ваші свідчення ми запишемо пізніше.

– Добре, мсьє.

Повернувшись, Мішель вийшов із купе.

– Коли ми поговоримо з молодим Макквіном, – сказав Пуаро, – можливо, мсьє le docteur пройде зі мною до купе вбитого?

– Звісно.

– А опісля, коли ми закінчимо з…

Але в цей момент chef de train повернувся в купе з Гектором Макквіном.

Мсьє Бук піднявся.

– Тут трохи тіснувато, – люб’язно зауважив він. – Сідайте на моє місце, мсьє Макквін. Тоді мсьє Пуаро сидітиме навпроти вас…

Він повернувся до chef de train .

– Звільніть вагон-ресторан від пасажирів, – сказав він. – Передамо його в розпорядження мсьє Пуаро. Опитуватимете пасажирів там, mon cher ?

– Так, там буде найзручніше, – погодився Пуаро.

Макквін стояв і дивився то на одного, то на іншого, не зовсім розуміючи швидкий потік французької мови.

– Qu ’ est ce qu ’ il y a ? – почав він старанно. – Pourquoi?.. [36] У чому річ? Чому?. ( фр. ).

Енергійним жестом Пуаро вказав йому зайняти місце в кутку. Той сів і почав знову:

– Pourquoi?.. – Потім передумав і перейшов на рідну мову: – Що відбувається у потягу? Щось сталося?

Його погляд блукав від одного чоловіка до іншого.

Пуаро кивнув.

– Точно. Дещо трапилося. Приготуйтеся до удару. Ваш працедавець, мсьє Ретчетт, мертвий!

Макквін присвиснув. Крім того, що його очі трохи ширше розплющилися, він не виказував жодних ознак здивування чи смутку.

– То вони таки дісталися до нього, – сказав він.

– Що саме ви хочете сказати цією фразою, мсьє Макквін?

Макквін вагався.

– Ви припускаєте, – наполягав Пуаро, – що Ретчетта вбили?

– А хіба ні? – На цей раз Макквін здивувався. – Ну, – повільно продовжував він. – Саме так я й подумав. Ви хочете сказати, що він просто помер уві сні? Чому, старий був міцний, як… як…

Він замовк, не підібравши жодного порівняння.

– Ні, ні, – сказав Пуаро. – Ваше припущення цілком вірне. Мсьє Ретчетта вбили. Зарізали. Але хочу знати, чому ви були так упевнені, що то вбивство, а не природна смерть?

Макквін вагався.

– Я маю зрозуміти, – сказав він. – Хто ви такий? І що вам до цього?

– Я представляю міжнародну компанію спальних вагонів, – Пуаро замовк, а потім додав: – Я детектив. Мене звати Еркюль Пуаро.

Якщо він очікував вразити, то тут зазнав невдачі. Макквін просто сказав: «А, так?» – і чекав, що той продовжить.

– Можливо, вам це ім’я відоме?

– Ну, здається, знайоме, але я завжди думав, що так звати жіночого кравця [37] Натяк на французького модельєра Поля Пуаре. .

Пуаро подивився на нього з огидою.

– Неймовірно! – сказав він.

– Що неймовірно?

– Нічого. Перейдімо до предмету обговорення. Я хотів би, мсьє Макквін, щоб ви розповіли все, що знаєте про покійника. Ви з ним родичі?

– Ні. Я… я був… його секретарем.

– Як довго ви обіймали цю посаду?

– Трохи більше року.

– Будь ласка, розкажіть мені все, що можете.

– Ну, я зустрів містера Ретчетта понад рік тому, коли був у Персії…

Пуаро перервав його:

– Що ви там робили?

– Я приїхав із Нью-Йорка, щоб оцінити можливості нафтової концесії. Не думаю, що ви захочете про це слухати. Мене з друзями добре обкрутили на цій справі. Мсьє Ретчетт жив у тому ж готелі. Він саме посварився зі своїм секретарем. Запропонував мені роботу, і я прийняв пропозицію. Тоді я був вільний, тому зрадів, що знайшов добре оплачувану роботу, так би мовити, без проблем.

– А потім?

– Ми подорожували. Містер Ретчетт хотів побачити світ. У дорозі йому заважало незнання іноземних мов. Тому я швидше працював гідом, ніж секретарем. Гарні були часи.

– Тепер розкажіть мені все, що знаєте про свого працедавця.