Аґата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

Юнак знизав плечима. На його обличчі на мить з’явилося збентеження.

– Це не так просто.

– Яке його повне ім’я?

– Семюель Едвард Ретчетт.

– Він був громадянином США?

– Так.

– З якої частини Америки він походив?

– Не знаю.

– Що ж, розкажіть мені, що вам відомо.

– Правда в тому, містере Пуаро, що я нічого не знаю! Містер Ретчетт ніколи нічого не розповідав ні про себе, ні про своє життя в Америці.

– Як думаєте, чому?

– Не знаю. Я собі уявив, що, можливо, він соромився свого походження, деякі чоловіки такі.

– Чи таке пояснення задовольняє вас?

– Щиро кажучи, ні.

– У нього були якісь родичі?

– Він ніколи не згадував про них.

Пуаро наполягав.

– У вас же мали виникнути якісь здогади щодо цього, містере Макквіне.

– Так, правда ваша. Перш за все, я не вірю, що Ретчетт – його справжнє ім’я. Я припускаю, що він покинув Америку, щоб утекти від когось чи від чогось. І гадаю, що йому це вдавалося аж до останнього часу.

– А тоді?

– Він почав отримувати листи… листи з погрозами.

– Ви їх бачили?

– Так. Його кореспонденція належала до моїх обов’язків. Перший лист прийшов зо два тижні тому.

– Ті листи були знищені?

– Ні, думаю, кілька ще й досі в моїх папках. Один із них Ретчетт розірвав у нападі люті. Принести їх?

– Якщо ви такі люб’язні.

Макквін вийшов із купе. Він повернувся через кілька хвилин і поклав перед Пуаро два аркуші досить потертого поштового паперу.

У першому листі було написано:

«Гадав, зіб ’ єш нас із пантелику й тобі зійде з рук, чи не так? Ніколи в житті. Ми полюємо на тебе, Ретчетте, і ДІСТАНЕМО тебе!»

Підпису не було.

Без коментарів, лише здивовано звівши брови, Пуаро взяв другий лист:

«Ретчетте, ми з тобою розправимося. Скоро. Ми тебе ДІСТАНЕМО, просік?»

Пуаро відклав листа.

– Стиль однорідний! – сказав він. – Та не все так просто з почерком.

Макквін втупився в нього.

– Ви, може, й не помітили, – ввічливо сказав Пуаро. – Для цього потрібне око, більш звикле до таких речей. Ці листи писала не одна особа, мсьє Макквін. До кожного листа приклали руку принаймні дві особи чи більше. Кожен писав по одній літері у слові. Крім того, листи писали друкованими літерами. Це ускладнює завдання ідентифікації почерку.

Він замовк, а потім продовжив:

– Вам відомо, що мсьє Ретчетт звернувся до мене по допомогу?

– До вас ?

Здивований тон голосу Макквіна переконав Пуаро, що молодий чоловік про це не знав. Пуаро кивнув:

– Так. Він був наляканий. Скажіть мені, як він поводився, коли отримав першого листа?

Макквін завагався:

– Важко визначити. Він… він намагався віджартуватися тим своїм тихим смішком. Проте, – Макквін ледь здригнувся, – я відчув, що показний спокійний вимагає багато зусиль.

Пуаро кивнув. А тоді поставив несподіване запитання:

– Містере Макквін, скажіть мені, тільки чесно, що ви думаєте про вашого працедавця? Він вам подобався?

Гектор Макквін відповів не одразу.

– Ні, – нарешті сказав він. – Я не любив його.

– Чому?

– Важко сказати. Він був по-своєму досить приємний. – Він помовчав, а потім сказав: – Я зізнаюся вам, містере Пуаро. Він мені не подобався, і я йому не довіряв. Упевнений, що то був жорстокий і небезпечний чоловік. Хоча, маю визнати, доказів на підтримку своєї думки в мене немає.

– Дякую вам, мсьє Макквін. І ще одне запитання: коли востаннє ви бачили Ретчетта живим?

– Учора ввечері, десь о… – він на мить задумався, – о десятій, гадаю. Я пішов у його купе, щоб записати деякі розпорядження.

– Про що?

– Про кахлі та античні гончарні вироби, які він придбав у Персії. Доставили зовсім не те, що він придбав. Про це велося довге й неприємне листування.

– І тоді ви востаннє бачили Ретчетта живим?

– Так, гадаю, так.

– А вам відомо, коли Ретчетт отримав останнього листа з погрозами?

– Уранці того дня, коли ми покинули Константинополь.

– Маю поставити вам ще одне запитання, містере Макквін. У вас були хороші стосунки з вашим працедавцем?

Очі юнака несподівано блиснули.

– У цей момент у мене мають побігти мурашки по шкірі, чи не так? Книжними словами я відповідаю: «У вас на мене нічого немає». Ми з Ретчеттом добре ладнали.

– Може, мсьє Макквін, ви залишите нам своє повне ім’я та адресу в Америці?

Макквін продиктував своє ім’я – Гектор Вільярд Макквін – і адресу в Нью-Йорку.

Пуаро відкинувся на подушки.

– Наразі все, мсьє Макквін. Я був би дуже вдячний, якби ви якийсь час помовчали про смерть мсьє Ретчетта.