Аґата Крісті - Випробування невинуватістю

Лео занепокоєно завовтузився. Калґарі продовжував:

– Ви, мабуть, думаєте, що я повторюю одне й те саме знову й знову? Не зовсім. Тут слід брати до уваги певні моменти. Одним із таких моментів є інформація від комісара Г’юїша про те, що Джеко був дуже бравурний і впевнений у своєму алібі. Він викладав усе чітко та без заминок, де був, коли саме, нібито знав, що це йому знадобиться. Це збігається з відгуками про нього доктора Макмастера, у якого великий досвід роботи з межовими злочинними справами. Він сказав, що не здивований тим, що Джеко носив у серці зерно вбивства, проте здивований, що той таки скоїв його. Сказав, що радше очікував від такого типу вбивці, що той підмовить когось учинити цей злочин. Тож я підходжу до запитання, яке сам собі поставив: чи знав Джеко, що тієї ночі буде скоєно злочин? Чи знав він, що потребує алібі, тож свідомо його собі забезпечив? Якщо так, тоді хтось інший убив місіс Арґайл, але саме Джеко, який знав, – організатор злочину.

Він звернувся до Кірстен Ліндстром:

– Ви відчуваєте це, чи не так? Ви досі це відчуваєте або ж хочете відчувати. Ви відчуваєте, що це Джеко вбив її, не ви… Ви відчуваєте, що зробили це з його наказу, під його впливом. Тому ви прагнете перекласти всю провину на нього.

– Я? – здивувалася Кірстен Ліндстром. – Я? Що ви таке торочите?

– Я кажу, – мовив Калґарі, – що в будинку була лише одна людина, яка могла зіграти роль співучасника Джеко Арґайла. І це ви, міс Ліндстром. Джеко був рекордсменом, рекордсменом у завоюванні жінок середнього віку. Він свідомо маніпулював своєю владою над ними. Він умів викликати до себе довіру. – Калґарі нахилився вперед. – Він був вашим коханцем, чи не так? – м’яко запитав він. – Змусив вас повірити, що дбає про вас, що хоче з вами одружитися, що, коли все це закінчиться, а він отримає контроль над грошима своєї матері, ви вийдете за нього заміж і кудись разом поїдете. Це ж так?

Кірстен втупилася в нього. Вона мовчала. Її ніби паралізувало.

– Це було жорстоко, безжально та навмисно, – продовжив Артур Калґарі. – Він у відчаї приходив сюди та просив грошей: йому загрожував арешт і тюремне ув’язнення. Місіс Арґайл відмовила йому в грошах. Коли вона це зробила, він звернувся до вас.

– Ви думаєте, – запитала Кірстен Ліндстром, – що я взяла б гроші місіс Арґайл замість того, щоб дати йому свої?

– Ні, – заперечив Калґарі, – ви віддали б йому свої, якби мали їх. Але я сумніваюся, що мали… У вас був непоганий дохід від ренти, яку вам забезпечила місіс Арґайл, але я підозрюю, що він уже все з вас витягнув. Того вечора він був у розпачі, тож, коли місіс Арґайл пішла в бібліотеку до чоловіка, ви вискочили з будинку надвір, де він чекав на вас і проінструктував, що робити. Спочатку ви повинні були дати йому гроші, а потім, допоки крадіжку виявлять, убити місіс Арґайл. Бо вона не покривала б злодійство. Він переконував, що це буде легко. Ви тільки мали повитягувати всі шухляди, щоб усе скидалося на пограбування, і вдарити її по потилиці. «Це буде безболісно, – запевняв він. – Вона нічого не відчує». А сам хотів забезпечити собі алібі, тому ви мусили бути обережні та вкластися в часовий проміжок від сьомої до сьомої тридцять.

– Це неправда, – витиснула Кірстен. Вона почала тремтіти. – Ви божевільний, коли говорите таке.

Вона обурилася. Проте напрочуд механічним і втомленим голосом.

– Навіть якщо ваша правда, – промовила вона, – гадаєте, я дозволила б, щоб його звинуватили в убивстві?

– О так, – відповів Калґарі. – Адже він попередив вас, що у нього буде алібі. Ви сподівалися, що його, можливо, заарештують, але потім він доведе свою невинуватість. Це все було частиною плану.

– Але коли він не зміг довести свою невинуватість, – не відступалася Кірстен. – Чи я тоді його не врятувала б?

– Можливо, – згодився Калґарі, – й так, якби не один факт. Той факт, що на ранок після вбивства тут з’явилася дружина Джеко. Ви не знали, що він одружений. Дівчині довелося повторити це двічі чи тричі, доки ви повірили їй. Цієї миті ваш світ розпався. Ви побачили справжнього Джеко – безсердечного, підступного, який анітрішки вас не кохає. І ви зрозуміли, що він змусив вас учинити.

Раптом Кірстен Ліндстром заговорила. Слова не трималися купи.

– Я кохала його… Кохала його всім серцем. Я була дурепою, довірливою закоханою підстаркуватою дурепою. Він змусив мене так вважати, він змусив мене в це повірити. Він сказав, що ніколи не впадав за дівчатами. Він сказав… Я не можу розповісти вам усього, що він казав. Я кохала його. Кажу вам, я його кохала. А потім сюди з’явилася ця дурна, самовдоволена дитина – така звичайна, така простачка. Я зрозуміла, що це все неправда, все лукавство, лукавство… Його лукавство, не моє.