Аґата Крісті - Випробування невинуватістю

Калґарі на якусь мить замислився.

– Комісаре, ви щойно згадували, що Тіна опритомніла. Вона не змогла сказати точно, хто на неї напав?

– Вона висловилась не дуже однозначно, – повільно промовив Г’юїш. – Насправді я сумніваюся, що вона була свідома в прямому сенсі.

Він утомлено всміхнувся.

– Гаразд, докторе Калґарі, я перекажу вам точно її слова. Насамперед вона назвала ім’я. Мікі…

– Тобто звинуватила його, – уточнив Калґарі.

– Скидається на те, – киваючи головою, погодився Г’юїш. – Усі інші її слова не мають сенсу. Це щось трохи дивне.

– Що вона говорила?

Г’юїш подивився на записи перед собою.

– «Мікі». Потім пауза. Потім: «Чашка була порожньою…» Потім іще одна пауза, а потім: «Голубка на щоглі». Він глянув на Калґарі. Може, ви вловите який-небудь сенс?

– Ні, – заперечив Калґарі. Він похитав головою і здивовано повторив: – «Голубка на щоглі»… Це щось екстраординарне.

– Як нам відомо, там немає ні щогл, ні голубів, – зазначив Г’юїш. – Але для неї це щось означає, щось у її голові. Хоча це може не мати нічого спільного з убивством. Бозна-які в неї фантазії.

Якийсь час Калґарі мовчав. Він сидів та обмірковував усе. А тоді запитав:

– Ви заарештували Мікі?

– Ми його затримали. Протягом доби йому буде висунуто звинувачення.

Г’юїш зацікавлено глипнув на Калґарі.

– Я так розумію, що цей хлопець, Мікі, – не ваша відповідь на цю проблему?

– Ні, – підтвердив Калґарі. – Ні, Мікі – це не моя відповідь. Навіть зараз – я не знаю. – Він підвівся. – Як і раніше, вважаю, що маю слушність, – додав він, – але цілком розумію, що не маю достатньо доказів, щоб переконати вас. Я мушу знову туди піти. Я мушу їх усіх побачити.

– Докторе Калґарі, – попросив Г’юїш, – будьте там обачні. До речі, а що ви думаєте з цього приводу?

– Якщо моя думка для вас щось важить, – почав Калґарі, – я б вам сказав, що, на мій погляд, це був злочин на ґрунті пристрасті.

Г’юїш підняв брови.

– Докторе Калґарі, пристрастей є багато, – зауважив він. – Ненависть, жадібність, скупість, страх – це все пристрасті.

– Коли я сказав «злочин на ґрунті пристрасті», – мовив Калґарі, – то мав на увазі саме те, що зазвичай так називають.

– Якщо ви про Ґвенду Вон і Лео Арґайла, – припустив Г’юїш, – то ми це обмірковували. Але це не те.

– Усе значно складніше, – заперечив Артур Калґарі.

Коли Артур Калґарі приїхав до Сонячного Рогу, западав вечір – дуже схожий на той перший вечір тут. «Гадючий Ріг», – натискаючи на дверний дзвінок, подумав він.

Події наче відтворювали самі себе. Двері відчинила Естер. Її обличчя відображало ті самі відчайдушність і трагедію. Позад неї в холі він, як і колись, побачив спостережливу і підозріливу Кірстен Ліндстром. Історія повторюється.

А тоді картина здригнулась і змінилася. Підозра та відчай зникли з обличчя Естер. Його осяяла прекрасна й привітна усмішка.

– Ви, – сказала вона. – О, як добре, що ви прийшли!

Він узяв її за руки.

– Естер, я хочу зустрітися з вашим батьком. Він нагорі, у бібліотеці?

– Так. Так, він там із Ґвендою.

До них наблизилася Кірстен Ліндстром.

– Навіщо ви знову прийшли сюди? – осудливо мовила вона. – Подивіться, яких неприємностей ви завдали минулого разу! Подивіться, що з нами сталося. Життя Естер зруйновано, життя містера Арґайла зіпсовано. І дві смерті. Дві! Філіп Дюррант і маленька Тіна. І це все ваших рук справа – це все ви!

– Тіна ще не померла, – уточнив Калґарі, – а мені треба тут іще дещо зробити.

– Що вам тут робити? – Кірстен усе ще перегороджувала йому шлях до сходів.

– Я повинен завершити те, що почав, – пояснив Калґарі.

Дуже обережно він поклав руку їй на плече та трохи відсторонив. Потім піднявся сходами, й Естер пішла за ним. Він обернувся через плече та попросив Кірстен:

– Міс Ліндстром, ходімо з нами. Я хочу, щоб були всі.

У бібліотеці в кріслі біля столу сидів Лео Арґайл. Ґвенда Вон стояла навколішки перед каміном і дивилася на тліюче вугілля. Вона нібито здивувалася.

– Пробачте, що так непрохано, – перепросив Калґарі, – але, як щойно вже говорив, я прийшов, щоб закінчити те, що почав. – Він роззирнувся. – Місіс Дюррант досі в будинку? Я б волів, щоб вона теж була тут.

– Гадаю, вона прилягла, – мовив Лео. – Для неї це все дуже важко.

– Усе ж таки я б хотів, щоб вона була саме тут. – Він поглянув на Кірстен. – Чи не могли б ви піти по неї?

– Вона може відмовитися приходити, – буркнула Кірстен.