Аґата Крісті - Випробування невинуватістю

– Естер! Я чула, що ти повертаєшся, проте не сподівалася, що вже приїхала.

– Мене привіз доктор Калґарі, – пояснила Естер. – Я відразу пішла до своєї кімнати. Не думаю, що комусь відомо, що я вже тут.

– Доктор Калґарі зараз тут?

– Ні. Він просто висадив мене та поїхав до Драймута. Хотів там із кимось зустрітися.

– Мері не знає, що ти приїхала.

– Мері ніколи нічого не знає, – зауважила Естер. – Вони з Філіпом ізолювали себе від усього, що тут відбувається. Гадаю, батько та Ґвенда в бібліотеці. Здається, що все йде второваним шляхом.

– А чому ні?

– Не знаю, – непевно зронила Естер. – Я просто думала, що все буде зовсім по-інакшому.

Вона пройшла повз Тіну та спустилася на перший поверх. Тіна проминула бібліотеку й подалася в той кінець коридору, де жили Дюрранти. Просто перед дверима Філіпової кімнати із тацею в руці стояла Кірстен Ліндстром. Вона різко повернула голову.

– Ну, Тіно, ти мене й налякала, – промовила вона. – Я принесла Філіпові каву й печиво.

Вона підняла руку, щоб постукати. Тіна зупинилася поруч із нею.

Постукавши, Кірстен відчинила двері та ступила досередини. Вона була трохи попереду Тіни, тож за її високою постаттю Тіна нічого не бачила, проте почула крик. Руки Кірстен ослабли, таця гепнулася на землю, а чашки й тарілки розбилися об камінну решітку.

– О ні, – зойкнула Кірстен, – о ні!

Тіна скрикнула:

– Філіпе?

Тіна метнулася повз Кірстен уперед, туди, до підсунутого до робочого столу крісла Філіпа Дюрранта. Як вона припустила, він щось писав – біля його правої руки лежала кулькова ручка. Утім, голова неприродно впала вперед, а біля основи черепа виднілося щось схоже на яскраво-червоний ромб, що заплямував його білосніжний комір.

– Його вбили, – заговорила Кірсті. – Його вбили, закололи. Сюди, в шию. Один маленький укол – і смерть. – І, підвищуючи голос, вона додала: – Я його попереджала. Я зробила все, що могла. Але він поводився як дитина: йому подобалося гратися з небезпекою, він не розумів наслідків.

«Це схоже на поганий сон», – подумала Тіна. Вона тихо стояла біля ліктя Філіпа, дивилась на нього, на те, як Кірстен, піднявши його безвольну руку, намацувала на зап’ястку пульс, якого не було. Про що він хотів її запитати? Хай там як, він уже ніколи не спитає. Попри хаос у думках, Тіна намагалася зафіксувати деталі. Так, він писав. Ручка є, проте паперу перед ним немає. Нічого не написано. Хто б його не вбив, він забрав усі записи. Тихим і механічним голосом вона промовила:

– Ми повинні розповісти іншим.

– Так, так, ми повинні піти до них. Ми повинні повідомити твоєму батьку.

Пліч-о-пліч обидві жінки попрямували до дверей. Кірстен обійняла Тіну. Тіна глянула на кинуту тацю та розбитий посуд.

– Це неважливо, – відповіла Кірстен. – Це все пізніше прибереться.

Тіна трохи оступилася, і Кірстен рукою підтримала її.

– Обережно, не впади.

Вони пішли вздовж коридору. Відчинилися двері бібліотеки. Звідти з’явилися Лео з Ґвендою. Чітким і низьким голосом Тіна відкарбувала:

– Філіпа вбили. Закололи.

«Це схоже на сон», – промайнуло в голові Тіни. Зойки приголомшених батька та Ґвенди, що проскочили повз неї до Філіпа… До мертвого Філіпа. Кірстен облишила її та поквапилася сходами вниз.

– Я повинна розповісти Мері. Але треба зробити це дуже обережно. Бідолашна Мері. Це стане для неї страшним шоком.

Тіна повільно подалася за нею. Вона ще ніколи не почувалася такою приголомшеною: все відбувалося наче вві сні, а в грудях щось тиснуло. Куди вона збиралася? Вона не знала. Не було нічого реального. Вона наблизилася до відчинених вхідних дверей і пройшла крізь них. Саме тоді вона побачила Мікі, який виходив з-за будинку. Автоматично, начебто її щось вело, вона пішла просто до нього.

– Мікі, – промовила вона. – О, Мікі!

Він розкрив обійми – і вона впала просто в них.

– Усе гаразд, – заспокоював Мікі. – Я з тобою.

У його руках Тіна зм’якла. І впала на землю саме тієї миті, коли з будинку з’явилась Естер.

– Вона знепритомніла, – розгубився Мікі. – Я ніколи не бачив Тіну непритомною.

– Це шок, – зазначила Естер.

– Про що ти… Який шок?

– Філіпа вбили, – пояснила Естер. – Хіба ти не знаєш?

– Звідки я можу знати? Коли? Як?

– Щойно.

Він витріщився на неї. Потім підхопив Тіну на руки. Разом з Естер відніс її до вітальні місіс Арґайл і поклав на диван.

– Зателефонуй докторові Крейґу, – звелів він.

– Он його машина, – сказала Естер, дивлячись у вікно. Батько зателефонував йому щодо Філіпа. Я… – Вона озирнулась. – Я не хочу з ним зустрічатися.