Ари Турунен - Забуті історії міст - як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю

Перечитуючи улюблені уривки книжки Арі Турунена, знову повертаюся до риторичного питання: «чи насмілимося бути самими собою?» Цей вислів, наче виклик, залишається у пам’яті та змушує ще раз замислитися. Проблема ідентичності завжди була актуальною для людства. Починаючи від славнозвісного напису «Пізнай самого себе!» на стіні храму Аполлона в Дельфах, у якому Сім Мудреців Стародавньої Греції зверталися до самої суті кожної людини, і дотепер, коли питання індивідуальності та іншості, толерантності та захисту прав людини стоять на вістрі розвитку процесів глобалізації у світі, зростання масштабів міграційних потоків, загрози тероризму, світової фінансової кризи, революцій і війн.

Десь тут, за буремних часів XXI століття ми, українці, також торуємо свій шлях самовизначення, чи то з книжкою, чи то зі зброєю в руках, чи то переосмислюючи історію, чи то роблячи вибір, якою мовою розмовляти, якого майбутнього прагнути для своєї країни…

За свідченням експертів Центру Разумкова, саме «питання ствердження спільних цінностей як основи загальнонаціональної ідентичності» є сьогодні дуже важливим для об’єднання українського соціуму. Водночас така позитивна етнічна ідентичність, на думку деяких сучасних психологів, є запорукою толерантності. Яку ситуацію спостерігаємо в Україні? За даними соціологічного дослідження рівня толерантності в українському суспільстві, проведеного Центром Разумкова в 2017 р., в Україні більшість (62%) опитаних відповіли, що не довіряють (зовсім і переважно) представникам інших національностей, 65% українців не довіряють людям іншої релігії, віри. З іншого боку, справедливим буде пригадати, що толерантне ставлення до прав національних меншин в Україні має глибокі традиції. Наприклад, III Універсал Української Центральної Ради проголошував у 1917 р. поряд з іншими правами і свободами національно-персональну автономію для забезпечення меншинам права на самоврядування. Якщо ж поглянути на світ у цілому, сучасні тенденції усвідомлення і, що найголовніше, практики принципів толерантності не виглядають втішними. Крах політики мультикультуралізму, зростання міжетнічної напруженості та відокремленості спонукають шукати нові шляхи до порозуміння та взаємодії на рівні народів і держав, на рівні діалогу культур. Але все нове — це забуте старе, і підказки несподівано для себе знаходимо в минулому людства, читаючи книжку Арі Турунена.

Книжка Арі Турунена — це наче захоплююча подорож сторінками історії великих міст світу починаючи від VII ст. до н. е. і закінчуючи сучасною добою. Послуговуючись промовистими прикладами, автор доводить, що толерантність і відкритість до сприйняття іншості були реальністю багатьох цих міст і відкрили унікальні можливості для розвитку, багатства, культурного поступу. Наприклад, у древньому Мілеті саме завдяки взаємодії і торгівлі з іноземцями було розроб­лено абетку — попередницю латиничного та кириличного письма, що нині використовується в усьому світі. Завдяки неупередженості та допитливості Багдад зберіг і передав наступним поколінням Європи духовну спадщину Греції, Александрії, шумерів, персів та індійців. А величний Ісфахан — свого часу одне з найбільших і найбагатших міст у світі, з півмільйоном мешканців і 48 релігійними школами — завдяки унікальним традиціям увічливої торгівлі об’єднав на своїх вулицях і базарах людей найрізноманітніших культур і релігій. Атмосфері вільнодумства й свободи Амстердама світ завдячує найблискучішими монументальними творами західної філософії, що були створені тут іммігрантами Рене Декартом і Джоном Локком. Сан-Франциско зі своєю жагою до експериментаторства, бунтом проти авторитетів і терпимістю до іншості та помилок створює умови для революції у сфері інформаційних технологій, об’єднуючи людство всесвітньою мережею Інтернет.

Забуті історії величних міст Арі Турунена нагадують про те, що процвітання і культурний розвиток потребують простору: простору вільної думки, сповненого людяністю і взаєморозумінням між різними людьми, етносами, державами. Разом із тим письменник застерігає, що «цей простір відразу втрачається, якщо людей починають класифікувати й створювати штучні бар’єри: на основі чи то їхніх поглядів, чи то рис особистості, чи то статі, чи то суспільних класів і каст, етнічного чи релігійного походження». Славетні історії міст насправді розповідають про тих сміливців, хто наважився бути самим собою, незважаючи ні на що, наважився бути людиною. Прислухаймося, можливо, нам потрібні такі історії саме зараз.