Ари Турунен - Забуті історії міст - як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю

Поліси були численними і мали різні форми правління: тиранія, олігархія, аристократія та демократія. Уряд складався зазвичай з чиновників і ради, до складу якої входили громадяни. Згідно з Бертраном Расселлом, політична влада у Мілеті належала спершу аристократії, потім купцям, що передавали її законно обраному тиранові.

Слово «тиран» означало першопочатково правителя полісу ( tyrannos ). Тиран приходив до влади, обраний народом, і не обо­в’язково був для греків чимось негативним. Грецька тиранія з’явилася головно через громадське протистояння між аристократією та правителями. У подібних до Мілета полісах не схвалювали обґрунтований божественним правом або традицією перехід влади у спадок. У результаті повстань правителем зазвичай ставили тирана. І в Мілеті монархію було повалено на ранніх стадіях, хоча спершу при владі були царі. Приблизно в 630 р. до н. е. формою правління стала тиранія, коли до влади став тиран Фрасибул. За свідченням Аристотеля, тирана Мілета контролювала пританія — регулярна рада чиновників.

Фрасибул був тиран, але не деспот , не розбещений самодержець. Як зазначає Джирард Наддаф, дослідник першоджерел із філософії античної Греції, Фрасибул хотів, щоб усі громадяни Мілета були рівні перед законом. Такий порядок, ісономія , вже використовувався у мілетських колоніях, де влада належала купцям. Ісономія передбачала мирне співіснування різних суспільних верств населення. Мілетці різних картелів толерантно ставилися один до одного і давали можливість усім жити на власний розсуд.

У своїх роздумах про волю і революцію визначна західна дослідниця влади та тоталітаризму Ханна Арендт зазначає, що античні греки розуміли волю як таке становище, за якого громадяни жили разом, але при цьому ними ніхто особливо не керував. Саме це і передбачала ісономія. У світі нерівноправ’я людям потрібен був поліс, устрій, спеціально створений для підтримки рівноправних відносин. Ідеєю вільного полісу була радше ісономія, а не демократія, оскільки демократія була владою більшості, а не владою всіх. За Арендт, ідея рівноправ’я була ідентична з поняттям волі. Хоча Мілетом керував тиран, на практиці у місті була ісономія.

Отже, попри тиранію, у Мілеті можна було жити і мислити вільно. Так, перший відомий філософ Мілета Фалес писав, що найдивовижніша річ, яку можна побачити, — це «тиран, що дожив до старості». Тобто тиранів критикували, і вони не мали такої підтримки народу, щоб жити достатньо довго. Якщо Фрасибул був би зухвалим правителем, філософи, подібні до Фалеса, навряд чи змогли би жити в Мілеті за його часів.

На думку Джирарда Наддафа, Фрасибул був значно видатнішим правителем, ніж визнають історики, імовірно, обраним на виборах освіченим тираном, що правив за принципами абсолютизму, проте зосереджувався на зовнішній політиці та дипломатії і тому залишив жителів міста у спокої. Тож у Мілеті засобами дипломатії було створено надійне та безпечне середовище для іншої інтелектуальної та торгової діяльності, в яку на той час ніхто не втручався.

На піку розквіту в Мілеті мешкало сто тисяч жителів. Ніде більше в грецькому світі не було такого ж духовного й економічного процвітання, як у Мілеті VII ст. до н. е. У місті заохочували до навчання та засновували численні школи. В результаті розвивалася культура, яка помітно вплинула на історію країн західного світу.

У Мілеті захоплювалися філософією, невід’ємною частиною якої була самокритика. За свідченням дослідника античної філософії і науки Дж. Е. Р. Ллойда, греки відверто виявляли своє ставлення до чужої точки зору. Порівнюючи китайські та грецькі писемні джерела, він підкреслює, що у греків було значно більше речень, що починалися з «Я», та змагань у вченості. Але в той же час настрій, на відміну від Китаю, благодушний, ба навіть грайливий. Мислителі були особистостями, інколи егоцентричними, однак часто також першими визнавали свої помилки. Мислителі визнавали межі своєї невпевненості й обізнаності та критикували також самих себе. Визнання власних меж і розповідь про них, що знаємо, а що не знаємо, є справжнім знанням, а не поверхневим професійним жаргоном. Якщо б у сучасному світі ми вміли розповісти не тільки про сильні сторони своєї обізнаності, а й про недоліки, багато проектів просувалося б ефективніше.

Також мислителі були об’єктом висміювання для драматургів. Так, наприклад, філософа Фалеса гумористично зображали як недолугого вченого, котрий ледве не впав у колодязь, досліджуючи зоряне небо. Історію переповідали у багатьох джерелах, наприклад, у діалозі Платона «Тєетет». «Фалес — мудрець, що рахує рух зірок, а власних ніг не бачить».