Аґата Крісті - Свідок обвинувачення та інші історії

Насправді дуже зрозуміло. У Дермота впало серце, коли він усвідомив, що переважна більшість доказів проти нього. Справді жахлива небезпека! І немає іншого виходу, окрім утечі. Він змусив свій розум працювати. Спочатку запропонував зробити чаю. Коулі погодився на його пропозицію. Поліцейський уже обшукав квартиру і знав, що заднього входу там немає.

Дермоту дозволили піти на кухню. Він поставив чайник і старанно дзенькав горнятками та блюдцями. Потім швидко підійшов до вікна й підняв раму. Квартира була на другому поверсі, а за вікном розташовувався невеликий підйомник на сталевому тросі, яким користувалися продавці.

Дермот блискавично вискочив за вікно й почав спускатися тросом униз. Він порізав собі руки, потекла кров, але чоловік відчайдушно продовжував.

За кілька хвилин він уже був з іншого боку будинку. Звернувши за ріг, він налетів на постать, що стояла на тротуарі. На свій подив, упізнав Джека Трента. Виявилося, що той знає про ситуацію, яка склалася.

– Боже мій! Дермоте! Швидко, не стовбич тут.

Узявши його під руку, він повів його однією вулицею, потім іншою. Вони помітили самотнє таксі, гукнули його, застрибнули, і Трент назвав свою адресу.

– Наразі це – найбезпечніше місце. Там ми зможемо вирішити, що робити далі, щоб збити цих дурнів зі сліду. Я приїхав, сподіваючись, що зможу тебе попередити, перш ніж поліція сюди дістанеться, але було надто пізно.

– Я навіть не знаю, що ти чув. Джеку, ти не віриш…

– Звичайно, ні, старий, ані хвилини. Я надто добре тебе знаю. Усе ж, це неприємна річ. Вони все розпитували: коли ти приїхав у Графтон, коли пішов тощо. Дермоте, хто міг убити старого?

– Я навіть не можу собі уявити. Думаю, той, хто це зробив, поклав револьвер у мою шухляду. Мабуть, він дуже пильно за нами спостерігає.

– Цей сеанс був неймовірно смішний. «Не йди додому». Це стосувалося бідного старого Веста. Він пішов додому й отримав кулю.

– Це стосувалося також і мене, – сказав Дермот. – Я повернувся додому та виявив підкинутий револьвер і поліцейського інспектора.

– Ну, сподіваюся, хоч мене це не стосується, – сказав Трент. – Ми на місці.

Заплативши за таксі, він відімкнув двері й повів Дермота вгору темними сходами до маленького кабінету на першому поверсі.

Він відчинив двері, і Дермот зайшов, після чого Трент увімкнув світло і теж приєднався до нього.

– На деякий час тут ти у безпеці, – зауважив Джек. – Тепер ми можемо разом подумати й вирішити, як краще зробити.

– Я пошився в дурні, – раптом сказав Дермот. – Я мав усе зрозуміти. Тепер чітко це бачу. Усе це змова. Якого біса ти смієшся?

Трент сидів, відкинувшись у своєму кріслі й аж трусився від нестримних веселощів. У цих звуках учувалося щось моторошне, а сам чоловік навіював жах. У його очах палав якийсь дивний вогник.

– До біса продуманий сюжет, – видихнув він. – Дермоте, мій хлопчику, ти попався.

Він підсунув до себе телефон.

– Що ти збираєшся робити? – запитав Дермот.

– Телефоную до Скотленд-Ярду. Скажу їм, що їхня пташка тут, замкнута на ключ. Так, коли я зайшов, то замкнув двері й поклав ключа в кишеню. Навіть не дивися на двері за мною. Вони ведуть до кімнати Клер, а вона завжди замикає їх зсередини. Знаєш, вона мене боїться. Уже давно боїться. Вона завжди знає, коли я думаю про того ножа – довгого гострого ножа. Ні, ти не…

Дермот уже збирався кинутися на нього, але раптом той звідкись дістав потворного револьвера.

– Це другий, – усміхнувся Трент. – Перший я поклав до твоєї шухляди після того, як застрелив із нього старого Веста. На що ти дивишся над моєю головою? На ці двері? Це марно, навіть якби Клер і відчинила їх – а для тебе вона могла б і зробити це, – я вистрелю в раніше, ніж ти до них дістанешся. Не в серце – не вб’ю, просто пораню, щоб ти не міг утекти. Ти ж знаєш, я добре стріляю. Одного разу я врятував тобі життя. Я дурень. Ні, ні, я хочу, щоби тебе повісили… так, повісили. Ніж мені потрібен не для тебе. Для Клер, милої Клер, такої білої й пухнастої. Старий Вест знав. Саме тому він був тут сьогодні ввечері, щоб зрозуміти, божевільний я чи ні. Він хотів замкнути мене, щоби я не дістався з ножем до Клер. А я був дуже хитрий. Узяв його ключа, і твого теж. Я вислизнув із танців, тільки-но прийшов туди. Я бачив, як ти йдеш з його будинку, і тоді зайшов сам. Я застрелив старого й швидко пішов. Потім дістався твого будинку й залишив там револьвер. Я повернувся в галерею Графтон майже одразу після того, як ти туди прийшов, і коли бажав тобі на добраніч, то поклав ключа тобі назад, у кишеню пальто. Я не проти розповісти тобі це все. Ніхто більше цього не почує, а коли тебе повісять, я хочу, щоби ти знав, що це зробив я… Шансу на втечу немає. І це мене смішить… Боже, як це мене смішить! Про що ти думаєш? Куди, у біса, ти дивишся?