Аґата Крісті - Свідок обвинувачення та інші історії

– Додому, так? А як же попередження духів?

– Я ризикну. Добраніч, Джеку.

Квартира Дермота була неподалік. Він пішов пішки, щоб прохолодне нічне повітря трохи освіжило йому голову.

Чоловік відчинив двері й увімкнув у спальні світло.

І відразу – вдруге за ніч – його охопило відчуття, яке він називав «червоний сигнал». Воно було таким сильним, що Дермот навіть викинув із голови Клер.

Небезпека! Він був у небезпеці. У цей момент, у цій кімнаті він був у небезпеці.

Дермот марно намагався посміятися над своїм страхом. Можливо, підсвідомо він не робив цього повністю. Досі червоний сигнал давав своєчасне попередження, яке дозволяло йому уникнути катастрофи. Сміючись зі своїх забобонів, він ретельно оглянув квартиру. Цілком можливо, що туди залізли зловмисники й десь причаїлися. Але ті пошуки нічого не виявили. Його служки Мілсона не було, і квартира лишалася абсолютно порожньою.

Він повернувся до спальні й повільно роздягнувся, хмурячись сам до себе. Почуття небезпеки стало гострим, як ніколи. Чоловік пішов до комода, щоб узяти хустинку, і раптом завмер. У шухляді був незнайомий клубок – щось тверде.

Його швидкі нервові пальці відкинули хустинки й дістали захований під ними предмет. Револьвер.

Ошелешений Дермот уважно його оглянув. Він був досить незвичний, і нещодавно з нього зробили постріл. Більше чоловік нічого не міг сказати. Його поклали в шухляду того вечора. Коли він збирався на вечерю, револьвера не було – Дермот був у цьому впевнений.

Він хотів покласти його назад у шухляду, як раптом пролунав дзвінок. Той дзеленчав знову й знову, і в тиші порожньої квартири це видавалося надзвичайно голосно.

Хто може прийти в цей час? І тільки одна відповідь напрошувалася на це питання – відповідь інстинктивна й наполеглива.

«Небезпека… небезпека… небезпека…»

Під впливом якогось неусвідомленого інстинкту Дермот вимкнув світло, накинув шинель, яка лежала на стільці, і відчинив двері.

На вулиці стояли двоє чоловіків. За ними Дермот побачив блакитну форму. Поліцейський!

– Містере Вест? – запитав чоловік, який був попереду. Дермоту здалося, що, перш ніж він відповів, пройшли тисячоліття. Насправді минуло всього кілька секунд, коли господар зімітував невиразний голос Мілсона і відповів:

– Містер Вест ще не повернувся. А що вам від нього треба так пізно?

– Ще не повернувся, так? Дуже добре, тоді, гадаю, нам краще увійти й почекати його.

– Ні, ви не можете цього зробити.

– Розумієте, мій друже, мене звуть Веролл, я інспектор Скотленд-Ярду, і в мене є ордер на арешт вашого господаря. Якщо хочете, можу вам його показати.

Дермот уважно подивився на простягнений папір чи зробив вигляд, що дивиться, а потім здивованим голосом запитав:

– А за що? Що він зробив?

– Убивство. Сера Елінґтона Веста з Гарлі-стрит.

У Дермота запаморочилося в голові, і він відступив перед своїми грізними відвідувачами. Він зайшов до вітальні й увімкнув світло. Інспектор пішов за ним.

– Обшукайте будинок, – наказав інший чоловік. Потім він повернувся до Дермота.

– Залишайтеся тут, мій друже. Ніяких утеч, щоб попередити свого хазяїна. До речі, як вас звати?

– Мілсон, сер.

– Мілсоне, коли ви очікуєте, що прийде ваш господар?

– Не знаю, сер, думаю, він збирався на танці. У галереї Графтон.

– Він пішов звідти менше години тому. Ви впевнені, що він не повертався сюди?

– Не думаю, сер. Я почув би, якби він зайшов.

У цей момент другий чоловік вийшов із сусідньої кімнати. У руці він тримав револьвер. Із певним збудженням передав його інспектору. Обличчям останнього ковзнув задоволений вираз.

– Це вирішує справу, – зауважив той. – Мабуть, він зайшов у будинок і вислизнув так, що ви й не чули. Тепер він на гачку. Я краще піду. Коулі, залишся тут на випадок, якщо Вест знову повернеться, і наглядай за цим хлопцем. Слуга може знати про свого хазяїна більше, аніж прикидається.

Інспектор квапливо пішов. Дермот спробував вивідати в Коулі, який був доволі балакучим, деталі справи.

– Цілком зрозумілий випадок, – сказав він. – Убивство виявили майже одразу. Джонсон, слуга, тільки-но пішов спати, коли йому здалося, що пролунав постріл, і він знову спустився вниз. Побачив, що Елінґтон мертвий, убитий пострілом у серце. Він одразу зателефонував нам, ми приїхали й почули його розповідь.

– Яка прояснила цей випадок? – наважився спитати Дермот.

– Абсолютно. Молодий Вест зайшов до свого дядька, а коли Джонсон приніс напої, вони сварилися. Старий погрожував скласти новий заповіт, а ваш господар говорив, що вб’є його. Менше ніж за п’ять хвилин пролунав постріл. О, так, це досить зрозуміло. Молодий дурень.