Аґата Крісті - Свідок обвинувачення та інші історії

– Сподіваюся, ми отримаємо хороші результати, – по-діловому зауважила вона. – Не можу сказати, як мені не подобається, коли я йду, не задовольнивши клієнта. Я просто шаленію. Але думаю, що Шіромако (це мій японський дух) сьогодні ввечері зможе з’явитися. Я почуваюся у формі і відмовилася від тостів по-валлійськи, хоча так люблю смажений сир.

Дермот слухав, частково потішений, частково з огидою. Як прозаїчно все це було! Хоча, може, він сприймає це надто просто? Усе, зрештою, було природно: сили, про які заявляють медіуми, – це природні сили, досі погано зрозумілі. Напередодні складної операції навіть великий хірург може побоюватися розладів травлення. Чому це не може стосуватися й місіс Томпсон?

Стільці розставили по колу, освітлення налаштували так, щоб його зручно можна було збільшити чи зменшити. Дермот зауважив, що не виникло жодних запитань про перевірку, чи сер Елінґтон теж задовільнився умовами сеансу. Ні, ця справа з місіс Томпсон була тільки приводом. Сер Елінґтон був тут зовсім з іншою метою. Матір Клер, згадав Дермот, померла за кордоном. З нею була пов’язана якась таємниця… Спадковість…

Ривком він змусив свій розум повернутися назад.

Усі зайняли свої місця, після чого погасили все світло, залишивши тільки невеликий вогник на дальньому столі, затінений червоним абажуром.

Деякий час не було чутно нічого, окрім рівного низького дихання медіума. Поступово воно ставало все більше й більше напруженим. Потім, так раптово, що Дермот аж підстрибнув, з іншого кінця кімнати почувся якийсь стукіт. Зненацька він повторився з іншого боку. Потім почулося ціле крещендо звуків. Згодом вони стихли, і раптом в кімнаті дзвінко залунав знущальний сміх. Потім запала тиша, яку порушив високий химерний приємний голос, абсолютно не схожий на голос місіс Томпсон.

– Я тут, джентльмени, – сказав він. – Так, я тут. Ви хочете запитати мене?

– Хто ти? Шіромако?

– Так-к-к. Я Шіромако. Я відійшов давним-давно. Я працюю. Я дуже щасливий.

Далі були подробиці життя Шіромако, дуже банально й нецікаво. Дермот часто чув це й раніше. Усі були щасливі, дуже щасливі. Передавали повідомлення від родичів, причому їхній опис був настільки нечітко сформульований, що міг стосуватися майже будь-якого випадку. Деякий час говорила літня дама, матір когось із тут присутніх, промовляючи старі сентенції з духом новизни, що навряд чи пов’язувалися із суттю розмови.

– А зараз ще дехто хоче щось сказати, – оголосив Шіромако. – Дуже важливе повідомлення для одного із джентльменів.

Запала пауза, а потім почувся злий демонічний сміх, і голос заговорив.

– Ха-ха! Ха-ха-ха! Краще не йди додому. Краще не йди додому. Послухай моєї поради.

– З ким ти говориш? – запитав Трент.

– З одним із вас трьох. На його місці я би не йшов додому. Небезпека! Кров! Не дуже багато крові, але достатньо. Ні, не йди додому. – Голос слабшав. – Не йди!

Він повністю згас. Дермот відчув, що його кров кипить. Чоловік був переконаний, що попередження адресоване йому. Так чи інакше, сьогодні ввечері на нього чатує небезпека.

Медіум зітхнула, а потім застогнала. Вона поверталася. Увімкнули світло, і жінка випросталася, її очі трохи блищали.

– Люба, усе пройшло добре? Сподіваюся, що так.

– Дуже добре. Спасибі, місіс Томпсон.

– Гадаю, це був Шіромако?

– Так, із іншими.

Місіс Томпсон позіхнула.

– Я смертельно втомилася. І цілком виснажена. Уся ніби вичавлена. Ну, але я рада, що сеанс був успішний. Я трохи хвилювалася, що може статися навпаки – боялася, що трапиться щось неприємне. У мене сьогодні якісь дивні відчуття в цій кімнаті.

Вона роззирнулася навсібіч, а потім знизала плечима.

– Мені це не подобається, – сказала жінка. – Останнім часом серед вас не було ніяких раптових смертей?

– Що ви маєте на увазі – серед нас?

– Близькі родичі чи друзі? Ні? Ну, якби я хотіла бути мелодраматичною, я б сказала, що сьогодні ввечері смерть витає в повітрі. Ні, це лише моя маячня. До побачення, місіс Трент. Я рада, що ви лишилися задоволені.

Місіс Томпсон у своєму пурпуровому оксамитовому халаті вийшла з кімнати.

– Сподіваюся, сер Елінґтон, вам було цікаво, – пробурмотіла Клер.

– Дуже цікавий вечір, моя дорога леді. Щиро дякую за таку нагоду. Дозвольте побажати вам доброї ночі. Ви всі йдете на танці, чи не так?

– Ви не хочете піти з нами?

– Ні, ні. Я взяв за правило лягати спати до пів на дванадцяту. Доброї ночі. Добраніч, місіс Еверслі. А! Дермоте, я хочу поговорити з тобою. Можеш зараз зі мною вийти? Ти можеш приєднатися до решти біля галереї Графтон.