Аґата Крісті - Свідок обвинувачення та інші історії

Спеціаліст мовчки посміхнувся.

– Мій любий Дермоте, це дуже цікава історія.

– Але не та, яку ви беззастережно приймете?

– Так, так, я не сумніваюся, що в тебе було передчуття небезпеки, саме так, як ти про це розповідаєш. Але я заперечую власне причину походження цього передчуття. Згідно з твоєю розповіддю, воно з’явилося під впливом якогось зовнішнього джерела на твою свідомість. Але сьогодні ми знаємо, що майже все йде зсередини, з нашої підсвідомості.

– Старе добре підсвідоме, – вигукнув Джек Трент. – Сьогодні воно скрізь.

Попри те, що його перебили, сер Елінґтон продовжив.

– Думаю, що своїм поглядом чи виглядом цей араб сам себе зрадив. Твоя свідомість не помітила чи не запам’ятала цього, але підсвідомість – навпаки. Підсвідомість ніколи не забуває. Ми також вважаємо, що вона може обмірковувати й робити висновки повністю незалежно від свідомості. Тоді підсвідомість сама вирішила, що на тебе може бути спроба замаху, і тому твоя свідомість відчула страх.

– Визнаю, звучить дуже переконливо, – усміхаючись, сказав Дермот.

– Але ж не так захопливо, – насупилася місіс Еверслі.

– Також може бути, що ти, можливо, підсвідомо розумів, що цей чоловік тебе ненавидить. Те, що в давнину називали телепатією, безсумнівно, існує, але мало хто розуміє, що нею керує.

– Чи були якісь інші випадки? – спитала Клер у Дермота.

– О! Так, але не настільки мальовничі. І я думаю, що всі їх можна пояснити збігами. Одного разу я відмовився від запрошення в заміський будинок лише через червоний сигнал. За тиждень будинок згорів. До речі, дядьку Елінґтоне, а де тут підсвідомість?

– Боюся, що ніде, – з усмішкою сказав Елінґтон.

– Але у вас же є гарне пояснення. Ну ж бо. Не потрібно бути тактовним з близькими родичами.

– Ну, тоді, небоже, я ризикну припустити, що ти відмовився від запрошення через звичайну причину: просто не хотів іти. А після пожежі вирішив, що в тебе було попередження про небезпеку, і наразі беззастережно віриш у це пояснення.

– Це безнадійно, – розсміявся Дермот. – Ви завжди виграєте, а я програю.

– Нічого страшного, містере Вест, – вигукнула Вайолет Еверслі. – Я беззастережно вірю у ваш червоний сигнал. Востаннє це було в Месопотамії?

– Так, аж до…

– Даруйте?

– Нічого.

Дермот сидів мовчки. Слова, які мало не зірвалися з його губ, були: «Так, аж до цього вечора». Вони прийшли самі собою, озвучуючи думку, якої він ще не усвідомив, але знав напевне: то було правдою. З темряви насувався червоний сигнал. Небезпека! Небезпека близько!

Але чому? Яка відчутна небезпека може бути тут? Тут, у будинку його друзів? Принаймні… Ну так, є така небезпека. Він глянув на Клер Трент, на її білизну, її витонченість, на те, як вишукано вона нахилила свою золоту голівку. Але ця небезпека виникла вже досить давно й не могли бути такою гострою. Джек Трент був його найкращим другом, навіть більше, ніж найкращим другом, – він був чоловіком, який урятував його життя у Фландрії, і за це його представили до хреста Вікторії. Хороший хлопець Джек, один із найкращих. Кляте невезіння, що Дермот закохався в дружину Джека. Мабуть, коли-небудь він це переживе. Неможливо завжди так страждати. Можна витурити це почуття – саме так, витурити. Вона навіть і не здогадується, а якщо й так, у цьому не було ніякої небезпеки. Статуя, прекрасна статуя, річ із золота, слонової кістки та блідо-рожевого корала… іграшка для короля, несправжня жінка…

Клер… сама думка про її ім’я, тихо вимовлене, завдавала йому болю… Він повинен це подолати. Раніше його теж цікавили жінки… «Але не так! – щось сказало. – Не так». Ну, ось і воно. Ніякої небезпеки: біль – так, але не небезпека. Не та небезпека, про яку попереджає червоний сигнал. Це було щось інше.

Він обвів поглядом стіл, і йому вперше спало на думку, що це була дуже незвичайна зустріч. Його дядько, наприклад, рідко вечеряв у такому маленькому неформальному колі. Та й Тренти начебто не були його старими друзями, до сьогоднішнього вечора Дермот навіть не знав, що той узагалі з ними знайомий.

Звичайно, пояснення було. Після вечері мала прийти дуже відома медіум і провести сеанс. Сер Елінґтон трохи цікавився спіритуалізмом. Та, очевидно, це був лише привід.

Це слово змусило його сконцентруватися. Привід. Чи був сеанс тільки приводом для того, щоб присутність фахівця на вечері мала природний вигляд? Якщо так, то яка була справжня мета його перебування тут? Безліч деталей спали Дермоту на думку, дрібниці, які раніше були непомітні або, як сказав би дядько, непомітні для свідомого розуму.