Аґата Крісті - Свідок обвинувачення та інші історії

Опинившись усередині, вона взяла слухавку й продиктувала номер мотелю «Руки подорожнього». Їх відразу ж з’єднали.

– Містер Віндіфорд? Він ще у вас? Можу я з ним поговорити?

Ураз її серце затріпотіло. Двері відчинилися нарозтвір, і до вітальні увійшов чоловік.

– Вийди, Джеральде, – сказала вона роздратовано. – Ненавиджу, якщо хтось слухає, коли я розмовляю по телефону.

Він просто розсміявся й упав у крісло.

– Ти справді до м’ясника телефонуєш?

Алікс була у відчаї. Її план провалився. За хвилину Дік Віндіфорд підійде до телефону. Чи варто їй ризикнути всім і покликати на допомогу?

І враз, поки вона нервово натискувала та відпускала невеличку кнопку на слухавці, яка дозволяла, щоб голос чули або не чули на іншому кінці лінії, у неї виник новий план.

«Буде важко, – подумала вона. – Я повинна бути дуже обережна, продумати правильні слова, не затинатися ні на мить, але, гадаю, зможу це зробити. Я мушу це зробити».

У цей момент вона почула голос Діка Віндіфорда на іншому кінці лінії.

Алікс глибоко вдихнула. Потім сильно натиснула кнопку та заговорила:

– Говорить місіс Мартін з «Котеджу солов ’ їв». Будь ласка, прийдіть (вона відпустила кнопку) завтра вранці з шістьма хорошими телячими відбивними (знову натиснула). Це дуже важливо (відпустила кнопку). Велике спасибі, містере Гексворсі. Сподіваюся, це нічого, що я зателефонувала так пізно, але ці телячі відбивні справді (знову натиснула кнопку) питання життя і смерті (відпустила). Дуже добре. Завтра вранці (знову натиснула) якнайшвидше .

Вона повісила слухавку на гачок і повернулася до чоловіка, важко дихаючи.

– То так ти говориш із м’ясником? – сказав Джеральд.

– Жіночий підхід, – безтурботно сказала Алікс.

Вона ледве стримувала хвилювання. Чоловік нічого не запідозрив. Дік прийде, навіть якщо й не зрозумів.

Алікс увійшла у вітальню й увімкнула світло. Джеральд рушив слідом.

– Ти гориш завзяттям, – сказав він, зацікавлено спостерігаючи за нею.

– Так. Мій головний біль минув, – сказала Алікс.

Вона сіла на своє звичне місце й усміхнулася чоловікові, що вмостився в крісло навпроти. Жінка була врятована. Лише двадцять п’ять по восьмій. Дік прийде задовго до дев’ятої.

– Кава, яку ти мені зготувала, була не надто доброю, – поскаржився Джеральд. – Дуже гірка на смак.

– Я випробовувала новий сорт. Більше не купуватиму, якщо тобі не подобається, коханий.

Алікс узялася за рукоділля й почала шити. Джеральд прочитав кілька сторінок своєї книжки. Потім подивився на годинник і відклав книжку вбік.

– О пів на дев’яту. Час спускатися в підвал та братися за роботу.

Шиття вислизнуло з пальців Алікс.

– О, ще ні. Зачекаймо до дев’ятої години.

– Ні, моя дівчинко, о пів на дев’яту. Я зазначив саме цей час. Так ти зможеш раніше піти спати.

– Я б краще зачекала до дев’ятої.

– Ти ж знаєш, коли я встановлюю час, то завжди дотримуюся цього. Ходімо, Алікс. Я більше не чекатиму ні хвилини.

Жінка глянула на нього і, попри будь-які зусилля, її охопила хвиля жаху. Маску знято. Руки Джеральда тремтіли, очі блищали від збудження, він постійно облизував пересохлі губи. Чоловік більше не намагався приховати своє збудження.

Алікс подумала: «Це правда, він не може дочекатися, він мов божевільний».

Джеральд підійшов до неї й, схопивши за плече, різко підняв на ноги.

– Ну ж бо, люба, або я занесу тебе туди на руках.

Він промовив це веселим тоном, але в голосі відчувалася неприхована лють, що шокувала її. З неймовірними зусиллями Алікс вивільнилася та, знітившись, притулилася до стіни. Вона була безсила. Жінка не могла вибратися, нічого не могла вдіяти… А він наближався до неї.

– Уже, Алікс …

– Ні… Ні…

Вона скрикнула, її руки безсило намагалися стримати його.

– Джеральде… зажди… Я маю дещо сказати тобі, зізнатись у дечому..

Він таки зупинився:

– Зізнатися? – перепитав із цікавістю.

– Так, зізнатися. – Вона випадково використала це слово та відчайдушно наполягала на ньому, намагаючись утримати його увагу.

На його обличчі промайнуло презирство.

– Гадаю, колишній коханець, – чмихнув він.

– Ні, – заперечила Алікс. – Дещо інше. Ти б назвав це… Думаю, так, ти б назвав це злочином.

І раптом вона побачила, що зачепила правильну струну. Алікс знову прикувала до себе його увагу. Зрозумівши це, вона знову стала холоднокровною й почувалася володаркою ситуації.

– Тобі краще сісти, – тихо сказала вона.