Аґата Крісті - Свідок обвинувачення та інші історії

Враз жінка застигла на місці, мов льодяна скульптура. Вона почула скрип хвіртки надворі. Її чоловік повернувся.

Мить Алікс залишалася скам’янілою. Потім навшпиньки підкралася до вікна, ховаючись за фіранкою.

Так, це був її чоловік. Він усміхався до себе й щось наспівував. У руці тримав предмет, від вигляду якого серце переляканої дівчини ледь не завмерло. Це була новісінька лопата.

Алікс інстинктивно зрозуміла: це має відбутися сьогодні ввечері …

Але шанс іще був. Наспівуючи простеньку мелодію, Джеральд зайшов за будинок.

Не вагаючись ані хвилини, Алікс збігла сходами й вилетіла з будинку. Але саме в той момент її чоловік вийшов з іншого боку будівлі.

– Привіт! – сказав він. – Куди це ти так поспішаєш?

Алікс доклала всіх зусиль, щоб здаватися спокійною й поводитися, як завжди. Зараз вона втратила нагоду, але якщо буде обережною, щоб не викликати в нього підозр, може, ще матиме шанс пізніше. А може, і зараз…

– Збиралася прогулятися до кінця просіки й назад, – вона й сама почула, як в’яло та невпевнено звучав її голос.

– Добре, – сказав Джеральд. – Я піду з тобою

– Ні, будь ласка, Джеральде. Я… нервуюся, голова болить… Краще піду сама.

Він уважно глянув на неї. Вона помітила, що в його очах блиснули іскри підозри.

– Що трапилося з тобою, Алікс? Ти бліда, тремтиш…

– Нічого. – Вона змусила себе говорити різкіше, усміхнулася. – У мене болить голова, ось і все. Прогулянка піде мені на користь.

– Ну, це не пояснює, чому ти не хочеш, щоб я провів тебе, – підкреслив Джеральд, злегка посміюючись. – Я піду, хочеш ти цього чи ні.

Алікс не наважилася далі заперечувати. Якби він запідозрив, що вона знає …

Доклавши зусиль, жінка спромоглася більш-менш природно поводитися. І все ж у неї було моторошне відчуття, що час від часу він скоса поглядав на неї, немов не надто задоволений. Вона відчувала, що його підозри не зовсім розвіялися.

Коли вони повернулися в будинок, Джеральд наполіг, аби вона полежала, і приніс одеколон, щоб розтерти скроні. Він був, як завжди, відданим чоловіком. Алікс почувалася такою безпорадною, немов її руки та ноги потрапили в капкан.

Благовірний ні на хвилину не залишав її на самоті. Він пішов з нею на кухню й допоміг принести невибагливі холодні закуски, приготовані раніше. Хоч Алікс і шматок у горло не ліз, усе ж вона змусила себе попоїсти й навіть здаватися веселою та природною. Тепер жінка розуміла, що бореться за своє життя. Вона була наодинці з цим чоловіком, за кілька миль від будь-якої допомоги, повністю залежна від його милості. Її єдиний шанс – приспати його підозри, щоб він залишив її саму на кілька хвилин – достатньо, аби дістатися до телефона в коридорі й викликати допомогу. Тепер це був її єдиний шанс.

На мить у неї спалахнула надія, коли пригадала, як раніше чоловік уже відмовився від плану. А якщо вона скаже, що сьогодні ввечері до них прийде Дік Віндіфорд?

Слова ледь не зірвалися з її вуст, та Алікс вчасно змовчала. Цей чоловік удруге б не передумав. За його спокійною поведінкою приховувалася рішучість і піднесений настрій, від чого її нудило. Вона могла тільки пришвидшити злочин. Він убив би її просто там і спокійно зателефонував би Діку Віндіфорду з байкою про те, що вони раптом мали терміново поїхати. Кудись. О! Якби тільки Дік Віндіфорд справді прийшов до них сьогодні! Якби Дік…

Раптом у її голові виникла ідея. Алікс скоса глянула на чоловіка, ніби боячись, що той прочитає її думки. Придуманий план повернув їй хоробрість. Поведінка жінки стала настільки природна, що та й сама здивувалася.

Вона зробила каву й віднесла її на ґанок, де подружжя часто сиділо теплими вечорами.

– До речі, – раптом сказав Джеральд, – пізніше зробимо ті фотографії.

Алікс відчула, що її шкірою пробіг мороз, але байдуже відповіла:

– А сам не впораєшся? Щось я втомилася сьогодні.

– На це не піде багато часу, – посміхнувся він. – І можу пообіцяти тобі, що опісля втоми ти не відчуватимеш.

Ці слова, здавалося, розвеселили його. Алікс стрепенулася. Настав час втілити її план: зараз або ніколи.

Вона піднялася.

– Піду зателефоную м’яснику. – оголосила спокійно. – Можеш не вставати.

– М’яснику? Так пізно?

– Дурнику, його крамниця, звичайно, зачинена. Але він зараз удома. Завтра субота, і я хочу, щоб він приніс зранку кілька телячих відбивних, перш ніж хтось вихопить їх у мене з-під носа. Милий старенький зробить для мене все.

Вона швидко ввійшла в будинок і зачинила за собою двері. Почувши слова Джералда: «Не зачиняй двері», швидко зметикувала: «Зараз міль налетить. Ненавиджу міль. Дурненький, ти що, боїшся, що в мене роман з м’ясником?»