Річард Докінз - Найграндіозніше шоу на Землі - доказ Еволюції

Свідчень на підтримку еволюції з кожним днем стає дедалі більше, і вони ще ніколи не були настільки переконливими. Як не парадоксально, але одночасно із цим й опозиція, яка майже не оперує фактами, також стає сильнішою, ніж раніше. Ця книжка – мій особистий конспект свідчень на доказ того, що теорія еволюції – це насправді факт настільки ж неспростовний, як і будь-який інший науковий факт.

Це не перша книжка, яку я написав про еволюцію, і маю пояснити, чим ця відрізняється від інших. Її можна було б назвати «відсутньою ланкою» моїх праць. Книжки «Егоїстичний ген» [1] Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. ( Прим. ред. ) та «Розширений фенотип» пропонували незвичний погляд на знайому теорію природного добору [2] The Selfish Gene (1976; 30th anniversary edn 2006) and The Extended Phenotype (rev. edn 1999). (Тут і далі прим. авт., якщо не зазначено інше.) , але в них я не обговорював самі свідчення на підтвердження еволюції. Мої наступні три книжки [3] The Blind Watchmaker (1986), River Out of Eden (1995) and Climbing Mount Improbable (1996). , кожна по-своєму, намагалися визначити й усунути основні бар’єри для розуміння еволюції. Ці книжки – «Сліпий годинникар» [4] Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2008. ( Прим. ред. ) , «Річка, що тече з Едему» та (моя найулюбленіша із цих трьох) «Сходження на гору Неймовірного» – відповідали на такі запитання: «навіщо потрібна половина ока?», «для чого існує половина крила?», «як може природний добір працювати, якщо більшість мутацій мають негативний ефект?» Проте, знову-таки, ці три книжки, хоча вони й усунули камені спотикання, усе ж не представили справжніх доказів того, що еволюція – це факт. Моя найбільша книжка «Оповідь предка» виклала цілу історію розвитку життя [5] The Ancestor’s Tale (2004). , як своєрідне Чосерівське паломництво в пошуках предків, що просувалося назад у часі, але і в ній малося на увазі, що еволюція – правдива.

Озирнувшись назад на ці книжки, я зрозумів, що в жодній із них не були чітко викладені самі докази еволюції й що це доволі серйозна прогалина, яку мені потрібно заповнити. 2009 рік видавався гарним часом, оскільки це був рік 200-річного ювілею Дарвіна та 150-та річниця публікації «Про походження видів». Не дивно, що такі ж думки сяйнули й іншим, і в цей рік вийшло декілька чудових книжок, з яких особливо хочу відзначити «Чому еволюція правдива» Джеррі Койна. Мою надзвичайно позитивну рецензію на його книжку, що з’явилася в Times Literary Supplement , можна прочитати на сайті: http://richarddawkins.net/article, 3594,Heat-theHornet,Richard-Dawkins.

Мій літературний агент, прозорливий і невтомний Джон Брокман, пропонував видати цю книжку під робочою назвою «Лише теорія». Пізніше з’ясувалося, що Кеннет Міллер уже зарезервував цю назву для своєї величезної, обсягом із книжку, відповіді на одному з тих дивовижних судів, які час від часу визначають навчальні програми для природничих дисциплін (на тому суді він відіграв направду героїчну роль). Але в будь-якому разі я мав сумніви щодо того, чи підійде ця назва моїй книжці, і коли вже був готовий відкласти це рішення на далеку полицю, виявилося, що ідеальна назва весь цей час чекала на мене зовсім на іншій полиці. Кілька років тому анонімний доброзичливець надіслав мені футболку з написом у стилі шоумена Фінеаса Барнума: «Еволюція, найграндіозніше шоу на Землі, єдина вистава в місті». Час від часу я надягав її на свої лекції з такою ж назвою і несподівано зрозумів, що цей напис ідеально підходить для моєї книжки, навіть попри те, що він надто довгий. Я скоротив його до «Найграндіозніше шоу на Землі». «Лише теорія» з обережним знаком питання в кінці, щоб захиститися від креаціоністів, які вишуковують підхожі цитати, гарно лягла в назву першого розділу.

Багато людей по-різному допомагали мені, включно з Майклом Юдкіним, Річардом Ленскі, Джорджем Остером, Керолайн Понд, Генрі Ґріссіно-Маєром, Джонатаном Годжкіном, Меттом Рідлі, Пітером Голландом, Вальтером Джойсом, Яном Вонґом, Віллом Аткінсоном, Лата Менон, Кристофером Ґремом, Полою Кірбі, Лісою Бауер, Овеном Селлі, Віктором Флінном, Карен Овенс, Джоном Ендлером, Ієном Дуґласом-Гамільтоном, Шейлою Лі, Філом Лордом, Кристин ДеБлейз та Ренд Расселл. Саллі Ґамінара та Гіларі Редмон зі своїми командами (відповідно) в Британії та Америці надавали неймовірну підтримку й завжди були готові допомогти. Коли книжка вже була на останніх стадіях підготовки до друку, у науковій літературі тричі з’являлися повідомлення про дивовижні нові відкриття.