Річард Докінз - Найграндіозніше шоу на Землі - доказ Еволюції

Часто кажуть (і це правда), що вище духовенство й богослови не мають проблем з еволюцією й що в багатьох випадках вони активно підтримують учених у цьому питанні. Часто так воно і є, наскільки мені відомо з приємного досвіду співпраці з єпископом Оксфордським, нині лордом Гаррісом. Ми двічі співпрацювали з різних приводів. У 2004 році ми спільно написали статтю для Sunday Times [6] ‘Education: questionable foundations’, Sunday Times , 20 June 2004. , заключними словами якої були: «Нині немає про що сперечатися. Еволюція – це факт, і з християнського погляду – це найвеличніша зі справ Господніх». Останнє речення написав Річард Гарріс, але ми погодилися щодо решти статті. За два роки до того єпископ Гарріс і я організували підготовку колективного листа тодішньому прем’єр-міністрові Тоні Блеру, в якому йшлося:

Шановний пане прем’єр-міністре,

Ми, група вчених і єпископів, пишемо цього листа, щоб висловити нашу стурбованість через викладання природничих наук у Технічному міському коледжі Еммануель у Ґейтсгеді.

Еволюція – це наукова теорія, яка має надзвичайний потенціал для пояснення широкого кола явищ у низці дисциплін. Приділивши увагу свідченням, її можна вдосконалити, підтвердити й навіть радикально змінити. Вона не є, як стверджує офіційний представник коледжу, висловленням «позиції віри» в тому ж сенсі, що й біблійна оповідь про творіння, яка має іншу функцію та завдання.

Ця проблема значно ширша за те, що саме викладають в якомусь коледжі. Зростає занепокоєння тим, що саме і як будуть викладати в запропонованих до створення релігійних школах нового покоління. Ми віримо, що навчальні програми в таких школах, а також у Технічному міському коледжі Еммануель мають суворо перевірятися, щоб до відповідних наукових та релігійних предметів ставилися з належною повагою.

З повагою

Його превелебність Річард Гарріс, єпископ Оксфордський; сер Девід Аттенборо, член Королівського товариства; його превелебність Кристофер Герберт, єпископ Сент-Олбанський; Роберт Мей, барон Оксфордський, президент Королівського товариства; професор Джон Ендербі, член Королівського товариства, секретар фізичної секції Королівського товариства; його превелебність Джон Олівер, єпископ Гирфордський; його превелебність Марк Сендер, єпископ Бірмінгемський; сер Ніл Чалмерс, директор Природознавчого музею; його превелебність Томас Батлер, єпископ Саутворкський; сер Мартін Різ, член Королівського товариства, королівський астроном; його превелебність Кеннет Стівенсон, єпископ Портсмутський; професор Патрик Бейтсон, член Королівського товариства, секретар біологічної секції Королівського товариства; його превелебність Криспіан Голліс, римо-католицький єпископ Портсмутський; сер Річард Саутвуд, член Королівського товариства; сер Френсіс Ґрем-Сміт, член Королівського товариства, колишній секретар фізичної секції Королівського товариства; професор Річард Докінз, член Королівського товариства.

Ми з єпископом Гаррісом поспіхом організовували підписання цього листа. Наскільки я пам’ятаю, підписантами стали 100 % тих, до кого ми зверталися. Незгоди не було ані з боку вчених, ані з боку єпископів.

В архієпископа Кентерберійського немає жодних проблем з еволюцією, так само як і в Папи Римського (є хіба що певні сумніви в питанні точної палеонтологічної доби, коли людину наділили душею), як і в освічених священиків та професорів богослов’я. Ця книжка присвячена позитивним доказам того, що еволюція – це факт. Вона не задумувалася як антирелігійна книжка. Я таку вже написав, це історія іншої футболки, і зараз не час і не місце знову вдягати її. Єпископи та богослови, які приділили увагу вивченню доказів еволюції, визнали, що немає сенсу боротися проти неї. Можливо, деякі зробили це неохоче, а деякі, як Річард Гарріс, – із захватом, але всі, за винятком жахливих невігласів, змушені визнати факт еволюції. Вони можуть уявляти, що Господь доклався до початку цього процесу і, ймовірно, відійшов убік і не керував далі майбутнім розвитком. Мабуть, вони уявляють, що Господь на самому початку запустив всесвіт і вшанував його народження, додавши гармонійний набір законів та фізичних констант, розрахованих на те, щоб досягнути якоїсь незбагненної мети, у досягненні якої ми, зрештою, мали відіграти певну роль. Але вдумливі й розважливі чоловіки та жінки, які є представниками церкви, іноді неохоче, іноді з радістю приймають докази еволюції.

Що нам не слід робити, так це самовпевнено припускати, що коли вже єпископи й освічені священики визнають еволюцію, то те саме робить і їхня паства. На жаль, як я зазначив у додатку, соцопитування рясніють доказами протилежного. Понад 40 % американців заперечують, що люди походять від інших тварин, і вважають, що ми (а отже, й інші живі істоти) були створені Богом 10 000 років тому. У Британії ця цифра не настільки висока, але вона все ж тривожно висока. І це має непокоїти церкви так само, як і вчених. Ця книжка потрібна. Людей, які заперечують еволюцію, я називатиму «заперечувальниками історії» – це ті, хто вірить, що вік світу вимірюється тисячами років, а не тисячами мільйонів, і ті, хто вірить у те, що люди гуляли поряд із динозаврами. Я повторю: вони складають понад 40 % населення Америки. У деяких країнах відповідна цифра вища, а в деяких – нижча, але 40 % – це гарний середній показник, і я час від часу буду називати цих заперечувальників історії «сорокавідсотковиками».

Читать дальше