Дік Френсіс - Фаворит

— I через кодолу в Пламптоні теж ти його перекинув?

— Що ти! — обурився Сенді. — Це він тобі сказав? Кляте брехло! Він сам гепнувся, я бачив. Та пожди, я ще не так його залякаю… — Його руде волосся настовбурчилося, темні очі палали. — Гаразд… я ще не таке придумаю! Спішити нікуди. Він у мене поскаче! Але не думай, я з ним просто гратимусь… — I весело зареготав, потім докинув: — Коли вже ти такий Шерлок Холмс, то як з отією справою? Винюхав щось?..

— Та ні… хоч зараз знаю набагато більше, ніж на початку, й надії не втрачаю. А ти нічого не чув?

— Нічого… То не здаєшся?

— Ні.

— Що ж, зичу тобі успіху! — мовив він, посміхаючись. Служник погукав:

— Жокеї, виходьте! Наближався перший заїзд.

Сенді зодягнув шолом і затягнув шнурки. Потім вийняв штучні зуби — два середні різці верхньої щелепи, загорнув їх у хусточку й пхнув до кишені на вішалці. Він, як і більшість жокеїв, ніколи не виходив на скачку з ними, боячись загубити або проковтнути зопалу. Нагородив мене беззубою посмішкою, махнув рукою і вибіг під дощ.

Лило й тоді, коли я вийшов, щоб скакати на Паліндромі. Піт чекав мене в паддоку. Вода струмками стікала з крис його капелюха.

— Ну й клятий сьогодні день, — мовив він. — Одна втіха, що доведеться мокнути не мені, а тобі. Я вже напився води досхочу, поки скакав. Сподіваюсь, ти вмієш плавати?

— А що? — запитав я.

— Якщо вмієш, то зможеш тримати очі розплющеними під водою.

Я думав, він, як завжди, невдало жартує, але Піт був серйозний. Він показав на окуляри, що бовтались у мене на шиї.

— Вони тобі не потрібні. Одразу заляпає грязюкою.

— Тоді я їх опущу.

— Залиш краще тут — тільки заважатимуть.

Я зняв окуляри й, повертаючи голову, побачив знайомого типа по той бік огорожі. Людей було мало, і я добре роздивився. То був Берт, той, що прогулював коня поблизу фургона в Мейденхедському лісі. Один з водіїв «Марконі».

Він не дивився сюди, але мене з несподіванки ніби раптом ударило струмом. Що він тут робить? Невже пригнався сто сорок миль, аби помилуватися скачкою під дощем? Ой, ні!..

Я глянув на Паліндрома, що плентав по колу під вогкою попоною.

Ось фаворит!..

I я здригнувся.

Бо знав, що десь уже наблизився до негідника, який завинив у смерті Білла, хоч він і досі ще зоставався мені невідомим. Я вперто знехтував оті його «попередження», до того ж залишив аж надто помітний слід і міг із переслідувача сам стати жертвою. Я нутром відчував, що Берт у Брістолі не сам і що мені знову шлють пересторогу.

Але буває так, коли нехтуєш передчуттям, і саме ця хвилина настала. Паліндром — фаворит… Що чинили один раз — можуть повторити; і десь там, на залитій дощем скаковій доріжці, мене вже, мабуть, чекає дріт… Я був певен цього, що б там не говорив здоровий глузд.

Та вже пізно відмовлятися. Паліндром — фаворит, і на нього вже поставлено; він у чудовій формі — не кульгає, у нього не юшить з носа, ані найменшої причини, щоб останньої миті дискваліфікувати його. А коли б я раптом захворів і не міг на ньому змагатися, то мені швидко знайшли б заміну. До того ж я не хотів посилати когось іншого, щоб він налетів на дріт, припасений для мене.

Якщо ж без будь-яких пояснень зніму Паліндрома з забігу, то в мене віднімуть жокейські права й більше ніколи не пустять на іподром.

Хай би я навіть попередив, що хтось збирається влаштувати мені падіння. Вони пошлють обстежити перепони й так-таки нічого не виявлять, адже дріт натягнуть десь в останню хвилину, як ото трапилося з Біллом.

Якщо ж я візьму участь у заїзді й не лізтиму наперед, дріт можуть і не напнути. Але в мене зомліло серце, коли поглянув на жокеїв, що поверталися після змагань: обличчя й куртки так заляпані грязюкою, що годі й роздивитись колір. А мій, рудий із кремовим, то й зовсім не був би помітним. Той, хто ждатиме з дротом, не зможе визначити, який кінь попереду, але він мене ждатиме й діятиме без вагання.

Я глянув на жокеїв у паддоку, що неохоче знімали дощовики й сідали на, коней. Їх було з десяток. То саме ті хлопці, які багато дечого навчили мене та вважали своїм, — сміливці, чия дружба давала мені не менше радості, ніж перегони. Коли б я підставив когось із них замість себе під удар, то не зміг би потім жодному дивитися в очі.

Нічого не поробиш. Доведеться скакати на Паліндромі й сподіватися на краще. Я пригадав слова Кет: «Коли тебе жде щось справді серйозне, чхати на небезпеку»,

Чхати, то чхати! Адже я можу впасти де-небудь і без того дроту. Коли гепнуся сьогодні — справи кепські. Але зарадити вже не можна. Хоч я міг і помилятися — там не було ніякого дроту.