Дік Френсіс: Фаворит

Переклад здійснено за виданням: Dick Francis. Dead Cert. London, 1969.

Художник Г. С. КОВПАНЕНКО

Я дихав кінським потом і вогкістю. У вухах гуло од тупоту копит та дзвякання підків, що кресали одна об одну. Позад мене, розтягнувшись низкою, скакала група вершників, зодягнених, як і я, у білі шовкові штани й двоколірні куртки; попереду, на тлі блідої завіси туману, яскраво сяючи червоно-зеленими барвами форми, гнався лише один жокей, який спрямовував коня на березовий частокіл, що тьмяно бовванів перед ним.

Все було, як і передбачали. Білл Девідсон ось уже дев'яносто сьомий раз вигравав. Його гнідий Адмірал знову підтвердив, що кращого коня немає в усьому королівстві. А я — мені ж не звикати — просто милувався Біллом та його скакуном.

Переді мною майнув могутній гнідий круп: Адмірал подолав перешкоду без найменшого зусилля, як і належало фавориту. I коли я погнався за ним, він випередив мене ще на два корпуси. Ми перебували в протилежному кінці Мейденхедського іподрому, за цілих півмилі од фінішного стовпа. У мене не було вже надії обігнати Білла.

Лютневий туман дедалі згущався. Важко ставало бачити щось за черговою перешкодою, а оте зависле молоко, здавалось, замикало низку вершників у якийсь простір поміж небом і землею. Відчутною реальністю була лише швидкість. Фінішний стовп, юрма людей, трибуни й розпорядники десь там, за густою запоною, на віддалі півкруга, й навіть не вірилось, що вони існують.

Я почував себе у відчуженому й таємничому світі, де могло статися що завгодно. I таки сталося!

Ми зробили останній поворот і націлились на перешкоду. Білл скакав на добрих десять корпусів попереду, анітрохи не напружуючись. Йому це рідко доводилося робити.

Вартовий біля бар'єра перетнув доріжку, провів рукою по жердині й шмигнув під кодолу. Білл озирнувся через плече, і я побачив, як у нього блиснули в задоволеній усмішці зуби, коли переконався, що я так далеко позаду. Потім обернувся до перешкоди й оцінив відстань.

Адмірал чудово подолав бар'єр. Він метнувся над ним, ніби хотів посвідчити, що не тільки птахи літають. I впав…

Я вражено спостерігав миготіння копит, що несамовито краяли повітря, поки кінь падав на спину. Майнула постать Білла в яскравому вбранні, а потім він стрімко полетів униз із найвищої точки. Адмірал гепнувся на землю вслід за ним.

Я механічно рвонув праворуч і послав коня через бар'єр. Пролітаючи над ним, глянув униз. Білл лежав, розкинувши руки, очі заплющені. Адмірал повалився всією вагою йому на живіт і робив відчайдушні спроби звестися.

На якусь мить у мене сяйнуло в голові, ніби під ним лежить іще щось, та я скакав надто швидко, аби встигнути розгледіти.

Коли мій кінь подолав перешкоду, я відчув себе так, наче це мені садонули в живіт. У тому падінні щось мимоволі викликало думку про вбивство.

Я озирнувся через плече. Адмірал уже встав і самотньо скакав по іподрому. Вартовий схилився над Біллом, який незрушно лежав на землі. Я поскакав далі. Тепер я був попереду і мусив виграти будь-що. За облямівкою скакової доріжки я побачив лікаря швидкої допомоги в чорному костюмі й білому шарфі, що біг на поміч Біллові. Підігнавши коня, я подолав три останні бар'єри, це вже було не потрібно, бо, коли я з'явився як переможець, ущерть переповнені трибуни стрінули мене гулом подиву й розчарування. Я проскакав повз фінішний стовп, поляскав коня по загривку й глянув на людей. Більшість звернула свої погляди в бік найдальшої перешкоди, намагаючись угледіти в тумані Адмірала, свого фаворита, котрий оце вперше за останні два роки не переміг.

Навіть приємна жіночка, на коні якої я виступав, зустріла мене здивовано:

— Що трапилось з Адміралом?

— Упав, — одказав я.

— От повезло! — I заллялася щасливим сміхом. Потім узяла вуздечку й повела коня в паддок, де розсідлували переможців. Я скочив з сідла і взявся розстібувати пряжки попруги неслухняними після щойно пережитого потрясіння пальцями. Жінка гладила свого коня й щебетала, як вона рада, що виграла, яке то щастя, що Адмірал перечепився, хоч їй, звичайно, дуже шкода його. Я кивав, посміхався і мовчав, бо коли б заговорив, то це було б щось дуже жорстоке й нечемне. Хай собі радіє несподіваному виграшу, подумав. Таке рідко трапляється, а з Біллом, можливо, все гаразд.