Дік Френсіс - Фаворит

Відомо: Адмірал, неперевершений скакун, упав без будь-якої видимої причини. Вартовий біля бар'єра, поки ми з Біллом наблизились, перетнув доріжку, хоч у цьому не було чогось особливого. А коли я подолав перешкоду та, обернувшись, глянув на Білла, десь у найдальшому куточку мого поля зору щось тьмяно блиснуло, наче метал.

Я довго думав про це.

Висновок напрошувався сам собою, і мені слід було тільки з'ясувати його вірогідність.

Я повернувся до вагарні взяти свої речі та зважитись перед останніми перегонами, але щойно почав укладати в свою куртку олов'яні плашки для збільшення ваги, як по радіо оголосили, що через суцільний туман змагання відкладаються.

У роздягальні зчинився шарварок. Чай і фруктове печиво вмить розхапали. Минуло доволі часу після сніданку, і я теж запхав собі в рот два бутерброди з телятиною. Домовився з Клемом, щоб одіслав мою валізку в Пламптон, де мав виступати за чотири дні, а сам пішов роздивитися те місце, де впав Білл.

Од трибун до останнього повороту на Мейденхедському іподромі неблизька путь, і, поки я туди доплентав, черевики, шкарпетки й штани геть вимокли у високій траві. Було дуже холодно, і навколо жодної живої душі.

Я підійшов до загорожі, простої березової загорожі з численних кілків. Три дюйми завтовшки внизу, удвічі тонші вгорі, висота — чотири фути й шість дюймів, ширина — близько десяти ярдів. Звичайна собі перешкода.

Я уважно оглянув те місце, де коні приземлялися. Нічого. Тоді пішов на той бік, де вони брали висоту. Теж нічого,

Зазирнув під укіс біля бровки. Там скакав Білл перед падінням. Знову нічого. I лиш з краю доріжки, під самим полем, я побачив те, що шукав: заховане у високій траві, зрошене краплями мряки, згорнуте клубком, небезпечне й смертоносне…

Дріт!

Чималий сувій сріблястого дроту, придавленого до землі деревиною. Один кінець його тягнувся до головного стовпа і був припнутий на висоті двох футів над перешкодою. Прикручений так міцно, що голіруч не знімеш.

Я оглянув боковий стовп. За два фути од бар'єра була жолобинка від дроту. Адже стовп колись білили, і знак на ньому чітко вирізнявся.

Тепер ясно: тільки одна людина могла це зробити — вартовий, що стояв на чатах. Це він перебіг тоді доріжку.

Вартовий, подумалось мені з гіркотою, якого я зоставив, щоб той допоміг Біллу.

На трьохмильних перегонах з бар'єрами треба долати два кола. Після першого тут усе ще було гаразд. Дев'ятеро коней спокійнісінько перескочили, причому Білл скакав третім, економлячи силу для фінального кидка, а я за ним, і навіть пожартував: ну й допікає мені цей ваш англійський клімат!

А потім зайшли на друге коло. Адмірал скакав попереду. Коли вартовий побачив, що Білл подолав попередню перешкоду, тоді він, мабуть, і перетнув доріжку, сувій дроту тримав у руці, а обкрутивши навколо стовпа, добре натягнув. Два фути над перешкодою. Тоді чудовий плигун Адмірал обов'язково мусив звалитися.

Ця неймовірна жорстокість сповнила мене рішучістю до дії не на один тиждень.

Чи порвав кінь той дріт, чи просто стягнув? Важко було сказати. Та оскільки я не знайшов жодного шматка, а сувій у траві був зовсім цілий, виходило, що, падаючи, Адмірал стягнув униз слабше закріплений кінець. Адже жоден із семи коней більше не впав. Усі легко перескочили.

Якщо вартовий, що стеріг перешкоду, не божевільний, а це теж слід було взяти до уваги, то замахувалися лише на певного коня, саме під тим, а не іншим жокеєм. Білл завжди на цьому відтинку шляху виривався на кілька корпусів уперед, а його червоно-зелену куртку неважко було помітити навіть у тумані.

Я повернувся вже зовсім схвильований… Стемніло. Я таки загаявся біля тієї загорожі значно довше, ніж сподівався, і, коли підійшов до вагарні, щоб розповісти адміністраторові іподрому про дріт, виявив, що всі, крім сторожа, давно пішли.

Сторож, дражливий стариган, який завжди посмоктував хворого зуба, сказав, що не знає, де адміністратор. Хвилин із п'ять як поїхав до міста. Коли повернеться, кат його зна, а йому тут доводиться доглядати цілих п'ять пічок, клятий бронхіт дихати не дає… Отак бурмочучи, він поплентав до головної трибуни, що темним громаддям бовваніла в тумані.

Я розгублено провів його очима. Треба ж було сказати комусь відповідальному про той дріт. Розпорядники перегонів уже поїхали. Адміністратор — теж. Секретар зачинився в конторі, як я потім довідався. Довелося б згаяти не одну годину, поки знайшов би когось та вмовив повернутися й добратися в темряві до місця катастрофи. А потім почалися б допитування, свідчення тощо. Навряд чи скоро вдалося б мені вирватись…