Джон Карр - Безтілесна людина

— Ви на дах не виходили? — поцікавився Хедлі.

— Ні. Я б там не втримався. І взагалі, я не уявляю собі, як це можна зробити навіть у суху погоду.

— І що потім, мій друже? — повернув до нього осяйне обличчя доктор Фелл. — Мене цікавить, що спало вам на думку, коли у вас нічого не вийшло з аксіомою?

— О, це треба обчислити, — замислено усміхнувся Мілз. — Я математик, сер, і ніколи не дозволяю собі просто гадати. — Він схрестив на грудях руки. — Але я хочу звернути на це вашу увагу, джентльмени, незважаючи на моє рішуче твердження, що через ці двері він не виходив.

— Гадаю, ви розповісте нам, що тут сталось увечері, — промовив Хедлі. Він витер рукою чоло, сів до столу й дістав записника. — Не поспішайте! Треба розібратися в усьому поступово. Ви давно працюєте у професора Грімо?

— Три роки й вісім місяців, — відповів Мілз.

Ремпол бачив, що записник створив офіційну атмосферу, й Мілз намагається відповідати якомога коротше.

— В чому полягали ваші обов'язки?

— Частково листування. Загальні секретарські обов'язки. Значною мірою допомога професорові готувати його нову працю «Забобони в Центральній Європі, їх походження та…»

— Гаразд, — зупинив його Хедлі. — Скільки всього людей живе в будинку?

— Крім професора Грімо й мене, четверо.

— Хто саме?

— Розумію. Вам потрібні прізвища. Розетта Грімо, професорова дочка, мадам Дюмон, економка, Дреймен, давній приятель професора Грімо, та покоївка Енні. Її прізвища я ніколи не чув.

— Хто був у будинку, коли все це сталося?

Мілз виставив уперед одну ногу й, погойдуючись, дивився на носок свого черевика. Ще одна його звичка.

— Напевне сказати не можу. Розповім лише те, що знаю. — Він хитнувся назад-вперед. — Як і кожної суботи, після вечері, о пів на восьму, доктор Грімо піднявся сюди працювати. Такий був його звичай. Він звелів мені, щоб до одинадцятої його не турбували — це також було непорушне правило, — одначе попередив, що десь о пів на десяту до нього може прийти відвідувач. — На чолі в молодика виступив піт.

— Він сказав, хто це має бути?

— Ні, не сказав.

— Розповідайте далі, містере Мілз! — Хедлі нахилився вперед. — Ви не чули, щоб йому хтось погрожував? Ви знали, що сталось у середу ввечері?

— Звичайно, я… е-е… знав. Я ж був у таверні «Уорвік». Гадаю, Менген вам казав.

З тривогою в голосі, але до найменших подробиць він розповів про все, чому був свідком. Доктор Фелл тим часом, вайлувато переходячи з місця на місце, уже вкотре цього вечора оглядав кімнату. Найбільше, здавалося, його цікавив камін. Ремпол уже знав, що сталось у таверні «Уорвік», тому не дуже дослухався до розповіді Мілза, а спостерігав за доктором Феллом. Той саме оглядав плями крові на правому бильці канапи. Ще більше кривавих плям, хоча й не дуже помітних на чорному тлі, було на килимі біля каміна. Може, тут боролися? Але Ремпол бачив, що камінне приладдя стояло й лежало на своїх місцях, а якби тут боролися, то воно було б розкидане. Вугілля в каміні, під купою обвугленого паперу, ледь жевріло.

Доктор Фелл щось буркнув собі під ніс і підійшов до щита з гербом. Для Ремпола, не фахівця з геральдики, це був трибарвний щит — червоного, голубого та сріблястого кольорів — із чорним орлом, молодим місяцем у верхній його частині та чимось подібним до тури на шахматній дошці в нижній. Хоча кольори й потьмяніли, щит у цій дивній кімнаті привертав увагу своєю сліпучою пишнотою. Доктор Фелл знову щось буркнув і перейшов до полиць із книжками ліворуч від каміна.

За звичкою книголюба він брав із полиці книжку за книжкою, дивився на титульну сторінку й ставив книжку на місце. Здавалось, його особливо цікавлять ті з книжок, котрі мають найнепривабливіший вигляд. Фелл зняв такий гармидер, що Мілза було майже не чути. Нарешті він, показуючи на книжки, заговорив:

— Не хотілося вас перебивати, Хедлі, але все це дуже дивно. Габрієль Добранті [7] Габріеєль (Габор) Добранті /1787—1854/ — угорський філолог, один із засновників угорської академії. , «Yorik es Eliza Levelei» [8] «Листи Йоріка до Елізи» (угор.) Лоренса Стерна /1713—1768/. , два томи, «Shakspere Minden Munkai» [9] «Вибрані твори Шекспіра» (угор.). дев'ять томів різних видань. А ось… — Він зупинився. — Гм. Ви можете щось сказати з цього приводу, містере Мілз? Лише ці книжки не припорошені пилом.

— Я… я не знаю, — збентежено урвав свою розповідь Мілз. — Мабуть, вони з тих, що їх доктор Грімо мав намір перенести на горище. Містер Дреймен знайшов їх учора ввечері відкладені разом з іншими, коли ми виносили з кімнати деякі книжкові шафи, щоб звільнити місце для картини… Ви спитали, де я був, містере Хедлі?.. А, згадав! Коли професор Грімо сказав мені, що до нього може прийти відвідувач, я не мав підстав думати, що це буде отой чоловік із таверни «Уорвік». Цього професор не казав.