Джон Карр - Безтілесна людина

Ремпол уперше уважно роззирнувся довкола. Пороховий дим і запах помалу вивітрювалися. Кімната була завбільшки близько п'ятнадцяти квадратних метрів. Стіни до самої стелі обшиті дубовими панелями. На підлозі — темний килим. На вікні ліворуч від дверей похитувалася від протягу коричнева оксамитова штора. На високих книжкових полицях обабіч вікна біліли невеликі мармурові статуетки. Під вікном, так, щоб світло падало зліва, стояв масивний стіл із товстими різьбленими ніжками та м'який стілець. Ліворуч на столі була лампа з мозаїчним скляним абажуром та бронзова попільниця з довгою, зітлілою на попіл сигарою в ній. Посеред столу лежала книжка в оправі з телячої шкіри, таця для пер і багато папірців, притиснутих невеликою гарною фігуркою буйвола з жовтого гагату.

Ремпол перевів погляд у протилежний бік кімнати. Там обабіч великого каміна теж були полиці з фігурками. Над каміном висіли дві схрещені фехтувальні рапіри, прикрашені геральдичними знаками, та щит із гербом, якого Ремпол тоді роздивитися не встиг. У тому кінці кімнати панував безлад — просто перед каміном лежала перекинута довга, оббита коричневою шкірою канапа, шкіряне крісло було відкинуте вбік, килимок біля каміна зібганий. На канапі виднілися плями крові.

І нарешті біля задньої стіни навпроти дверей Ремпол побачив картину. Між книжковими полицями під стіною для неї звільнили чимало місця. Полиці звідти забрали недавно, кілька днів тому — це було видно по відбитках на килимі. Місце звільняли для картини, якої Грімо вже ніколи не почепить. Сама картина з двома ножовими порізами лежала лицем догори недалеко від Грімо. Оправлена в раму, вона була більш як два метра завширшки й один метр заввишки, отож Хедлі довелося звести її, повернути й поставити на вільне місце посеред кімнати, щоб усі її роздивилися.

— А це, — сказав він, прихиливши картину до канапи, — мабуть, та сама картина, яку він купив, щоб «захистити себе». Послухайте, Фелле, ви гадаєте, Грімо теж був божевільний, як і отой Флей?

— Як П'єр Флей, що не вчинив жодного злочину, — буркнув доктор Фелл. Він відвернувся від вікна, яке уважно розглядав, і збив назад свого крислатого капелюха. — Гм, Хедлі, ви бачите тут зброю?

— Ні, не бачу. Немає ні великокаліберної вогнепальної зброї, ні ножа, яким з такою злістю порізано картину. Подивіться на неї! Звичайний пейзаж.

А Ремпол подумав собі, що той пейзаж аж ніяк не звичайний. Картина дихала такою силою, немовби художник малював її, палаючи люттю, й передав в олії шалений вітер, що хльостав покручені дерева. Від картини віяло холодом і жахом. Безрадісний сюжет був зображений чорною, сірою та подекуди зеленою фарбою. Лише на задньому плані біліли плями низьких гір. На передньому плані, за гіллям покручених дерев, видно було три порослі високою травою могили. Чимось невловним, ніби ледве відчутним запахом, атмосфера картини відповідала атмосфері самої кімнати. Складалося враження, ніби кам'яні надгробки нахилилися тому, що могильні горбки почали западати й тріскатись. На враження від картини не впливали навіть ножові порізи.

Почувши на сходах швидку ходу, Ремпол здригнувся. Прибіг схвильований Менген. Навіть його чорний кучерявий чуб здавався скуйовдженим. Бойд Менген був приблизно того самого віку, що й Ремпол, але зморшки під очима робили його на десять років старшим.

— Мілз сказав мені, — він кинув швидкий погляд на Грімо, — що…

— «Швидку допомогу» викликали? — перебив його Хедлі.

— Зараз прийдуть санітари з ношами. В окрузі безліч лікарень, і ніхто не знає куди дзвонити. Я згадав про приятеля професора Грімо — в нього приватна лікарня відразу за рогом. Вони… — Він відступив убік, пропускаючи двох санітарів і спокійного маленького лисого, чисто поголеного чоловіка. — Докторе Петерсон, це… е-е… полісмен. А це… ваш пацієнт.

Лікар утяг щоки й виступив наперед.

— Ноші! — звелів він, коротко оглянувши професора Грімо. — Я не хочу копатися тут. Піднімайте обережно… — Він насупився і з цікавістю роззирнувся довкола.

— Є якийсь шанс? — запитав Хедлі.

— Кілька годин ще проживе, не більше, а може, й менше. Якби він не був такий здоровенний, то вже помер би. Таке враження, ніби, крім усього іншого, легені в нього порвалися від якогось напруження… — Лікар дістав з кишені візитну картку. — Ви, мабуть, схочете прислати свого поліційного медика. Ось моя картка. Кулю я збережу. Гадаю, це буде куля тридцять восьмого калібру, випущена з відстані десяти кроків. Можна запитати, що тут сталося?