Надія Гуменюк - Корона на одну нiч

Припустімо, дівчина все це вигадала, щоб напустити туману на готельну обслугу й надати собі ваги. А Рóман Савицький? Ні, не схоже, щоб такий поважний чоловік обманював. Та він же так радів, аж сяяв. Та й корону панянка тримала в руках, коли повернулася вночі до готелю. Так учепилася в ту корону, ніби хтось мав її відібрати в неї. Ковальський бачив на власні очі ту золоту цяцьку з кількома коштовними камінцями. Ще й подумав: «Яка цікава, під старовину зроблена». І в номері діадема була, коли він туди заходив – лежала на тумбочці біля ліжка. Не привиділося ж йому. А потім корона зникла. Звісно ж, організаторам конкурсу також не потрібні проблеми та втрата репутації. Але щоб так хутко все приховати, замести геть усі сліди… Чому?

Ян Ковальський не сприймав цього новомодного віяння, що зі Сполучених Штатів Америки легко перекинулося на Європу й кілька років тому прижилося в Польщі. Так, це американці першими додумалися роздягати вродливих дівчат аж до купальників і виводити їх на подіум, змушувати дефілювати в такому вигляді перед публікою. З публікою все зрозуміло: піпл [6] Піпл ( англ. ) – народ. пускає слинку й оцінює красунь, як лошиць або корів на базарі. Зрозуміти, що рухає конкурсантками, теж нескладно. Така вже заведенція у тих американців – що завгодно заради грошей або слави. Що, в принципі, одне й те саме, бо хіба слава – то не шлях до грошей, не сходинка нагору?

Гроші, гроші, гроші… Весь світ обертається навколо них. Ян Ковальський теж із чотирнадцяти років думає, як би їх заробити більше. Але гроші замість почуттів, замість людських чеснот і Божих заповідей… Може, десь там, в іншому світі, це вже й не дивує. Вони, оті американці, – відомі відчайдухи та авантюристи, які з’їхалися колись зі всієї старої Європи з єдиним прагненням розбагатіти і прославитися. Так і створили свій новий світ. А потім поставили на п’єдестал свого зеленого бакса та й готові танцювати навколо нього хоч голяка. Але щоб у Польщі… Щоб у його набожній католицькій Вітчизні…

Куди все котиться? Як тепер виховувати шляхетних панянок, коли навколо стільки спокус і таке моральне падіння?.. Знає він про ті конкурси… «Міс найгарніші ніжки», «Міс найзагадковіший погляд», «Міс найкращий купальник», «Міс найтонший стан», «Міс найпишніший бюст»… А які пристрасті вирують щоразу навколо всепольського конкурсу! Один із них, здається, другий за рахунком, він із двома колегами охороняв. Спостерігав, щоправда, не за самими «місками», а за тими, хто прийшов на них подивитися. За кілька місяців по тому газети писали, що його переможниця стала першою віце-міс Європи, після чого успішно перебралася на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки. З приводу цього нібито бучний скандал розгорівся, бо вона щось там порушила чи щось забрала. Ковальський уже не пам’ятав подробиць. Та й потрібні вони йому, як лисому гребінець.

Тепер ось «Сарматська княжна». Проте цього разу жодного розголосу, суцільні таємниці та недомовки. Якби Зося сама не похвалилася Сабіні, чого вона приїхала й до чого готується… Сарматія… Сарматія… Що це за країна така? Де вона? Ковальський навіть зайшов до бібліотеки й заглянув до енциклопедії. А немає такої країни. Була колись, давним-давно. Та вже курявою часу припала. То чого ж «Сарматська княжна»? Ян Ковальський пригадав, що чув якось у поліційному управлінні про сарматську ідею польської еліти. Слухав тільки краєм вуха, бо його та розмова не обходила. А чого б мала обходити? Він же не шляхтич, до вершків суспільства ніколи не належав. А ті вершки таке навигадують, що крий Боже… І все ж – чому «Сарматська княжна»? Щось має пов’язувати конкурс із сарматською ідеологією.

Моральними засадами Ян Ковальський переймався неспроста. Він же батько, у нього три доньки: Геля – ровесниця цієї-таки Зосі, Ванді вісімнадцять, а Юстисі скоро шістнадцять. Старша віднедавна як із прив’язі зірвалася: то на якісь диспути в коледжі біжить, то в кіно, то на танці, то на побачення, гемби [7] Гемби ( пол. ) – вуста, губи. фарбує, брови вищипує, хлопців змінює як пальчатки – що сезон, то новий кавалер. І молодші доньки за нею, як дві нитки за голкою – усе повторюють та мавпують. Від маминих рук дівчата геть відбилися. Татові раніше не було часу з ними бавитися. А тепер… Ніби й слухають, але почуте в одне вухо влітає, а з другого вилітає. Так і дивись, що скоро теж у купальниках на якийсь подіум побіжать.

Ну ні, цього він не допустить, це вже хіба через його труп! Щоб його доньки… Але ж не затулиш дітей від світу. А світ раптом почав так стрімко змінюватися, стає все більш марнотним, більш поквапливим, більш нервозним, ніби хтось хутко крутнув землю навколо осі, як шкільного глобуса, і вона так і не може зупинитися, повернутися до свого попереднього ритму. Ні, його Мариля в юності була зовсім не такою, як тепер Геля, Ванда та Юстися. Він і покохав свою Марильку не так за вроду, як за добропорядність, поступливість та розсудливість. Це вже потім вона характер показала. Іноді такого перцю йому задавала, що тільки встигай голову затуляти. Але ж хіба він того не заслуговував? Заслуговував, холера ясна. Бо всяке бувало, а він не святий. Але в руках доброї жінки й чоловік кращим стає. Тож ні разу не пошкодував, що вибрав саме таку дружину.