Надія Гуменюк - Корона на одну нiч

– Хай собі піднімають! – відмахнувся Данило.

– Хай собі піднімають! – підтримав його Микита. – А ми тим часом вип’ємо. За тих, хто в морі, й за тих, хто вдома! За те, щоб незабаром усіма морями й океанами ми ходили капітанами!

– Який гарний тост, друже гардемарине! Який чудовий тост! Сім футів нам під кілем! – обійняв його Данило.

– Хлопці, та ви геть сп’яніли! – Алекс поплескав Данила й Микиту по плечах і підвівся. – Але що вам сказав Семен? Час іти.

– А ми не підемо! – затявся Данило.

– Та вони не просто сп’яніли, а ще й здуріли! – розсердився Семко. – А розплачуватися за все доведеться мені.

– Не треба! Я сам за себе заплачу! – Данило дістав портмоне. – Скільки з мене, Семене?

– Іди ти до біса! – відштовхнув його руку Семко. – Не про вечерю ж мова. Розплачуватися доведеться за порушення дисципліни… Тиждень по черзі будемо галюн [9] Галюн – туалет на судні. драїти, наче якісь зелені салаги. Мені, може, й довше доведеться, бо вже раз мав три наряди за запізнення. І навіщо було вас сюди приводити? Гардемарини… Та які ви гардемарини? В’язні кают, ченці з келій! Такі вже законослухняні, правильні та дресировані, аж нудить від вас. Та у вас очі більше розвинені, ніж мізки. Тільки-но вгледіли гарненьку співулю – і зразу пустили слинку, ніби досі дівчат не бачили. Забираймося звідси, і то хутчіше!

– Ви йдіть, а я потім сам… – попросив Данило.

– А й справді, залиште його. Хай собі слухає, а тоді сам добирається і розбирається. Він же не дитина, – хмикнув Алекс.

– Е, ні. Ти, Алексе, не моряк і морського закону не знаєш. А морський закон що каже? Сам погибай, а товариша не кидай. Ось так! – заперечив Микита. – Тож ми як разом сюди причалили, так разом звідси й відчалимо.

– Ну й відчалюйте! А мене боцман не виглядає, капітан не покарає, морський закон ні до чого не зобов’язує, у готель можу повернутися, коли заманеться. А можу й зовсім не повертатися, переночую в іншому місці. Може, навіть… Але не загадуватиму наперед. Тож бувайте, а я залишаюся. Час іще ранній. – Алекс помахав рукою і потягнувся за келихом.

– Тільки не здумай іще раз до неї підходити! – сказав Данило.

– А якщо надумаю? – виклично посміхнувся Алекс. – То що?

– То якір тобі в зад, сіль в очі й морський їжак у горлянку! – Данило одним залпом вистрелив усі лайки, які чув на судні.

Семен та Микита підхопили його попід руки й буквально потягли до виходу. Він мало шию не скрутив, повертаючи голову то до подіуму, на якому стояла Лінда, то до столика, за яким сидів Алекс. Намагався вирватися, щоб дати в пику цьому самозакоханому шмаркачеві, який корчив із себе досвідченого ловеласа. Але друзі не відпустили.

Якщо він тоді захмелів, то не лише від вина. І покидаючи «Посейдон», думав тільки про те, як повернеться до нього знову.

Прийшов наступного вечора. Приніс оберемок білого ясмину, що саме розцвів на одній із приморських вуличок Лібави. Розсипав віялом біля її ніг. Хтось заплескав у долоні, хтось вигукнув «Браво!» Вона й не помітила. Чи вдала, що не помітила?

Не дочекався закінчення її виступу. Мусив поспішати. Казкова Попелюшка залишала будинок принца в розпал балу і втікала рівно опівночі. Йому треба було повертатися значно раніше – суворий командир навчального загону морських суден так само вимагав дотримання встановлених часових рамок, як і добра Попелющина фея.

Третього вечора відлучитися з корабля не зміг. І четвертого та п’ятого також. Про те, щоб відпроситися, навіть не йшлося. А вогонь, що так несподівано з’явився після удару блискавки в «Посейдоні», лише посилювався. Його нічим не можна було загасити. Прострелене невидимою стрілою Амура серце згоряло в тому полум’ї. Врятувати його могла тільки одна людина – Лінда.

І тоді Данило вирішив ризикнути. Увечері після відбою зачинився разом із друзями-гардемаринами в кубрику для практикантів, але спати не ліг. Хлопці знали про його задум. Микита був «за», Семен відмовляв, проте обидва обіцяли прикрити. Біля борту судна його чекала шлюпка з найнятим матросом. Відпливли тихо і, здавалося, непоміченими. А припливли – просто в руки командира навчального загону. Хтось видав закоханого, попередив капітана Бартенєва про його відлучення, яке (якби тільки командир цього захотів) можна було класифікувати і як утечу. В усякому разі таке порушення могло вплинути на оцінку за практику й навіть спричинитися до відрахування недисциплінованого гардемарина. І після цього Данило Неродов уже найближчим часом не став би мічманом, а пізніше не зробив би кар’єру морського офіцера.