Надія Гуменюк - Корона на одну нiч

– Ватерлінія графа Петрова… Треба запам’ятати, – засміявся Микита.

– Та ні, Алекс – не Петров.

– А хто?

– Терпіння, друже, терпіння. Скоро дізнаєтеся. Попереджаю: для декого буде сюрприз.

Алекс уже чекав їх у «Посейдоні». На півголови нижчий за кузена й на цілу голову – за Данила, з бліднуватим, зовсім не прихопленим засмагою обличчям та акуратною, приборканою бріоліном світлою стрижкою, він геть не справляв враження непосиди й любителя мандрів. Нагадував радше старанного зубрія, який нечасто виходить із бібліотеки. Утім, така доля всіх першокурсників. Це вже потім вони починають надолужувати згаяний за підручниками час і цікавитися більше практикою життя, ніж теорією наук.

– Неродов, – відрекомендувався Данило.

– Так, Неродов. Олексій Неродов, – здивовано повторив Алекс. – А ви хто?

– Кажу ж, Неродов, – повторив Данило.

– Ні, це я граф Неродов, – трохи роздратовано подивився на нього Алекс. – А ви?..

– Балтійський бриз. Який сюрприз! – засміявся Семен. – Я ж попереджав, попереджав про сюрприз!

– Що за дурний розіграш? Цього не може бути! – аристократичний лоск Алекса сповз із його блідого обличчя, він пройняв Данила колючим сірим поглядом.

– А ніхто й не думав розігрувати, – запевнив Семко. – Просто ви однофамільці.

– А може, й родичі, – додав Микита. – Чом би й ні? Десь колись якогось дня розбрелась одна рідня…

– Еге ж, розбрелися Адамові діти та й по всьому білому світу. Якщо починати з Едему, то звісно ж, що всі ми свояки. А якщо серйозно… Щось мені підказує, що гардемарин Неродов не з того роду. – Алекс уже опанував себе, іронічно посміхнувся і підійшов упритул до Данила. – А звідки прибуло в ці краї ваше благородіє, якщо не секрет?

– Із-під Білгорода.

– Якщо мене не підводить пам’ять, а вона не повинна підвести, бо з географії у мене «відмінно», то Білгород – Малоросія. Отже, ви малорос? Тоді питання про гіпотетичну можливість перетину в енному столітті шляхів наших предків відпадає само собою. Щоб ви знали, панове, наш великороський дворянський рід Неродових зафіксовано в анналах історії ще з часів Куликовської битви. А це, смію вам нагадати, чотирнадцяте століття. Я знаю всі п’ять гілок свого родинного дерева…

– А може, не всі, – Микиті явно хотілося піддражнити самовпевненого ліцеїста.

– Усі! – категорично заперечив Алекс.

Данило промовчав. Після того як цей блідолиций сказав «у Малоросії», йому не захотілося не те що розповідати про свій рід, пояснювати походження свого прізвища, а й узагалі розмовляти з цим титулованим чваньком. Якась тінь пролягла раптом поміж ними та так і не зникла впродовж вечора. Це вже пізніше, коли вино ще більше розв’язало Алексові язика, гардемарини дізналися, чого такий зациклений імператорський ліцеїст на своєму прізвищі.

Колись саме гілка Алексових предків потрапила в опалу за те, що однією з перших визнала царя Дмитра. Якийсь прапрапра Алекса навіть посвідчив на Євангелії, що Дмитро – вседержитель Росії. А коли той помер, виявилося, що це був самозванець, Лжедмитрій, якийсь чернець Гришка Отреп’єв, який обманом зійшов на престол. Сувора розправа чекала на всіх, хто сприяв цьому й підтримував лжецаря. Опальну родину Неродових позбавили її шляхетського прізвища, замість нього записали Отреп’євими й вислали на периферію, в Ярославль. Двісті років Неродови вперто боролися за повернення свого справжнього прізвища і своїх дворянських привілеїв. А повернувши, носилися з ними так, наче це вони самі раптом зійшли на трон.

Данило також мав добру пам’ять і «відмінно» не лише з географії, а й з історії. Він до дрібниць знав перипетії, пов’язані зі Лжедмитрієм. Найпершими Гришку Отреп’єва визнали царем Дмитром польський король Сигізмунд Третій та наближена до нього шляхта. Кілька з тих відомих шляхетських родин, які підтримали царя-самозванця, мали величезні маєтності в Речі Посполитій. Слідом за ними поспішили заявити про свою вірнопідданість Лжедмитрієві й дрібніші шляхтичі. Вочевидь, серед них були й предки Алекса, яких відправили в Ярославль за лжесвідчення і гріхопадіння. Такими «чеснотами» зазвичай не хваляться, навпаки, намагаються про них мовчати, а за стільки століть можна було б і взагалі забути. Тож Алекс даремно так гне кирпу. Великорос він, бачте, аж від самого сотворіння світу… Нащадок героя Куликовської битви… Граф Неродов власною персоною… А може, й не Неродов? Хто тепер може достеменно знати, як із самого початку, із самого-самого, звучало це прізвище? Хто це може особисто засвідчити й підтвердити? У цих шляхетських родословних історіях стільки плутанини й домислів…