Умберто Еко - Маятник Фуко

Основною розвагою хлопчаків зі Стежини було колекціонування порожніх гільз та різноманітних залишків військового спорядження, яких після восьмого вересня [51] після восьмого вересня — 8 вересня 1943 р. набув чинности договір про перемир’я з союзниками, що означало, по суті, кінець фашистського режиму в Італії. не бракувало, як ото старі каски, набійииці, ранці, іноді невикористані набої. Аби одержати добру кулю до колекції, робилося так: тримаючи гільзу в руці, треба було встромити набій у дірку від замка і вдарити по ньому; куля вилітала і займала місце у спеціальній колекції. З гільзи ми висипали порох (іноді там були тонкі стьожки бездимного пороху), який потім викладали зміястими стежками й підпалювали. Гільзи з непошкодженим капсулем цінувалися особливо і поповнювали Військо. Добрий колекціонер мав їх чимало, впорядкованих рядами за фактурою, кольором, формою та висотою. Там були цілі в’язки пішаків — гільзи від автомата та стена, тоді йшли вежі й лицарі — гільзи від карабінів та від рушниць 91 року (ґаранди ми побачили лише коли прийшли американці), — і врешті окраса колекції, вельможі королівського роду — кулеметні гільзи.

Ми займалися тими мирними іграми, аж поки одного вечора Мартінетті не сказав нам, що час визрів. Банді зі Струмка було надіслано послання з викликом на двобій, і вони прийняли його. Зустріч мала відбутися на нейтральній території, за залізничною станцією. Того вечора, о дев’ятій.

Був пізній літній пополудень, що сповнював знемогою, але водночас хвилював. Кожен з нас приготував собі найстрахітливіший обладунок, шукаючи дрючків, які зручно тримати в руці, наповнюючи набійниці та ранці камінням різної величини. Хтось змайстрував собі нагайку з ременя від карабіна, страхітливу, якщо орудувати нею рішуче. Принаймні в ті вечірні години ми всі почували себе героями, а найбільше я. Це було хвилювання перед атакою, терпке, болісне, чудове, — прощай, моя мила, як важко і як солодко бути воїном, ми вирушаємо, щоб принести в жертву свою юність, — так нас учили в школі до восьмого вересня.

План Мартіпетті був хитрий: ми перетнемо залізничний укіс далі на північ і захопимо їх зненацька ззаду, тоді перемога практично в наших руках. Потім рішуча атака і жодної пощади.

І ось у присмерку ми перетнули укіс, насилу долаючи настил, адже були навантажені камінням та кийками. Видершись на вершину укосу, ми побачили їх, вони розташувалися за станційними нужниками. Вони помітили нас одразу, бо дивились уверх, виглядаючи нас саме з цього боку. Нам не залишалося нічого іншого, як зійти вниз, не даючи їм здивуватися з відкритости нашого маневру.

Хоч хильнути перед атакою ніхто нам не дав, ми, галасуючи, стрімголов кинулись униз. І все трапилося за сто метрів від станції. Там починалися перші будинки, які, хоч нечасті, створювали мережу провулків. І сталося так, що найсміливіша групка безстрашно кинулася вперед, тоді як я і — на моє щастя — ще кілька хлопчаків сповільнили крок і принишкли за рогами будинків, спостерігаючи битву здалека.

Якби Мартінетті зорганізував нас в авангард та ар’єргард, ми б виконали свій обов’язок, але він цього не зробив, і ми розділилися спонтанно. Відважні попереду, полохливі позаду. А ми з нашої схованки — я був ще далі від інших — спостерігали за сутичкою. Яка не відбулася.

Наблизившись одна до одної на відстань кількох метрів, дві групи стояли, сміливо чекаючи і шкірячи зуби, відтак ватажки виступили вперед на переговори. Це була чиста тобі Ялта, вони прийняли рішення про поділ зон впливу і право час від часу переходити чужою територією, як це було між християнами та мусульманами на Святій Землі. Лицарська солідарність переважила неминучість битви. Кожна сторона показала себе достойно. За доброю згодою ватажки відступили кожен у свій бік. За доброю згодою протилежні сторони відступили, залишаючись у протистоянні. Відступили у протилежні боки.

Тепер я кажу собі, що не пішов у наступ тому, що все це здавалося мені сміховинним. Але тоді я собі такого не говорив. Я почував себе боягузом, ось і все.

Тепер, ще боягузливіше, я говорю собі, що якби я кинувся вперед з іншими, я б нічим не ризикував, і в наступні роки жив би достойніше. Я прогавив Нагоду в дванадцять років. Якщо під час першого разу в тебе відсутня ерекція, це означає імпотенцію на все життя.

Через місяць, коли з причини випадкового порушення кордонів Стежина і Струмок зустрілися віч-на-віч на полі й почали летіти грудки землі, я — не знаю, чи то заспокоєний динамікою минулої сутички, чи бажаючи мучеництва, — безстрашно вийшов у першу лінію. То була безкровна битва, єдиним пораненим був я. Грудка землі, яка, мабуть, містила всередині гострий камінець, вцілила мені в губу й розрізала її. Я утік, плачучи, додому, і моя мати змушена була вибирати косметичним пінцетом землю зі щілини, що утворилася з внутрішньої сторони губи. У мене справді залишився невеличкий рубчик напроти правого нижнього різця, і коли я намацую його язиком, то відчуваю хвилювання.