Галина Горицька - Крижане кохання ГУЛАГу

Крізь дрімоту, що зморила його чи то від голоду, чи то через другу стадію шоку – поступове сприйняття ситуації, він тільки впіввуха з нижньої полиці почув, як комусь обіцяють виколоти моргала. Стандартна фраза блатаря його ніяк не вразила, однак примусила промайнути тривожній думці, що якщо хтось довідається, ким він є, то замочить на місці. В пів сні згадалася настанова одного з начальників ГУЛАГу, котрий читав лекцію в школі ЧК: «У жодному разі не відрізняйте політичних від кримінальників! Розрізняючи їх, ви визнаєте, що у цих гнид можуть бути погляди, й таким чином надаєте арештанту за політичною статтєю відчути політичну свободу і свою вищість».

Через якийсь час він прокинувся, слабко розуміючи, скільки хвилин, годин, або діб минуло. Щось нездоланно сліпило йому в очі. Гена ще раз доклав зусиль, аби повернути голову й краєм ока роззирнутися навсібіч. То тьмяне проміння сонця, що сходило, потрапляло йому у вічі з крихітного, схожого на танкове, заґратованого віконця, що було за його головою. Колишній чекіст, а тепер – ЗеКа, лежав серед інших трьох арештантів на середній, другій полиці. Він подивився вверх. Так… На багажній полиці було ще двоє. Внизу, десь там, де впереміш з людьми, на людях і під ними лежали особисті речі, ще було по три чоловіки на полицях, а в проході, скрючившись, сидів ще один. Зі стиснутими підібганими ногами той, у проході, сидів цілодобово, інколи витягаючи ноги й розминаючи руки. «Звіринець… – подумав Геннадій Петрович. – Звичайнісінький бестіарій із напівживих істот і я серед них. Добре, що хоч не під зав’язку набите наше купе».

Він знав із лекцій чекістської школи, що за підрахунками інженерів у вагонзаку шестеро можуть розміщуватися внизу, троє – лежати на суцільній верхній полиці, що сконструйована за типом нар, і тільки невеликий отвір іде вниз і вверх – до багажного відділення, де поміщаються ще двоє. І вагонзак – це звичайний купейний вагон, тільки з дев’яти купе п’ять відведено арештантам (адже половина пасажирів їде на обслугу до ГУЛАГу). Арештантські купе відокремлено від коридора не суцільною перегородкою, як пасажирські, а ґратами, котрі дозволяють спостерігати за нутрощами тієї коробки, напханої ув’язненими донезмоги. Навпроти вікна коридора звичайні, але в таких же скісних ґратах, як і стіни, розсувні двері арештантських купе. Ось, власне, і вся нехитра конструкція того столипінського вагона, що вже з часів єжовщини негласно й тихцем почали називати сталінським. Єдина заковика була в тому, що в таке купе утрамбовували зазвичай не одинадцять в’язнів, а вдвічі, а то й утричі більше. Тому люди здихали, як мухи. Однак, Гені пощастило, наразі його металева заґратована коробка була майже пустою: тринадцять, чортова дюжина, трудових одиниць, що прямували до Сибіру будувати соціалізм. Хтось тихо затягнув пісню:

Відразу ж по ґратах оскаженіло почав бити конвой із криками «Атставіть!»… Потім настала передранкова, чи то вже полуденна, тиша. Гена втратив лік часу й силився зрозуміти, роздивляючись товаришів по нещастю, хто з них політичний, хто блатарь, а хто кримінальний. Він добре знав, що в купе намішано всяких. Це йому також у його школі пояснили, що етапування до місця призначення не передбачає розділення ув’язнених за статтям КК. Все має бути раціонально, а тому етапні конвоїри перемішують у купе 58-му статтю з блатарями й побутовцями, бо арештантів надто багато, а вагонів і купе – мало, часу обмаль – коли з ними розбиратися? Одне з чотирьох купе тримають для жінок, у трьох інших, якщо вже й сортувати, так по станціях призначення, щоб зручніше вивантажувати.

А на іншій лекції, Гено, тебе наущали: якщо ти не знаєш, як поводитися і де свій, а де чужий, мовчи, як риба. Зціпи зуби. Інші, мабуть, також через цю саму причину не видають членороздільних звуків, тільки (бо втома дається взнаки) починають потроху співати. І ті пісні їх видають із головою…

У кутку біля ґрат тихо заскиглив якийсь дебелий, моцний чолов’яга в дуже брудній вишиванці. Обдертий, зморений… Гені ще подумалось: «Ото ще враг народу, їй-бо…» Та й інші разом із колишнім, розжалуваним чекістом не видавалися грізними ворогами СРСР, хоча, принаймні, не скиглили, як той. В основному (благо, місця було достатньо) поперемінно спускалися сидіти навпочіпки, притуляючись спинами до металу холодних ґрат вагону. Випростати ноги місця не завжди вистачало… А тим часом моцний ридав, як дівка, – довго, протяжно… І все намагався виглянути в маленьке заґратоване етапне віконечко через тіла інших. Гена рефлекторно напружив м’язи – він знав, ось зараз почнеться. Бо той моцний – то є першою слабкою ланкою, і сильніші, ті, котрі гадають, що вони домінантні, спробують із нього почати свою розправу в купе. Невдовзі так і сталося.