Він знав: у Норильську був іще один табір – Норильлаг. І якщо в першому здебільшого утримували політичних ув’язнених, то в другому – переважно «побутовиків» й «кримінальників». І Геннадій Петрович навіть не розраховував після лялькового й такого карколомного суду (бо й так усе було зрозуміло), що його відправлять у другий, аби за деякий час реабілітувати згідно з амністією, котра почала діяти відразу по смерті Сталіна. Звісно що ні… Йому впаяли всі його десять років позбавлення волі як військовому, котрий не повідомив про зраду, що готується (саме так було сформульовано в статті). І він особливо не пручався, хоча і не був винен.
Це трапилося тому що його кохана дружина Наталя зраджувала йому із сусідом (про що Гена дізнався під час затримання) – його ніби обухом по голові прибило. Тих два дні, що тривав суд і його тримали за місцем колишньої роботи – у ВТ міністерства на Володимирській 33 [3] Внутрішня тюрма Міністерства держбезпеки УРСР.
– не пам’ятав взагалі. Пізніше зауважив, що той час просто таки вивітрився з його голови. А щось усвідомлювати вже почав у задушливій коробці, що була не під зав’язку напхана щойно ув’язненими тільки тому, що відразу по смерті Сталіна утворилася певна катавасія, і засуджених за «побутовою» і «кримінальною» статтями звільняли, не встигнувши відправити по етапу. Амністія… То ж були не такі небезпечні ЗеКа, як «політичні», еге ж?..
* * *
Етап… Геннадій Петрович часто і чув, і вживав це слово, котре в СРСР набуло якогось дієслівного значення, бо можна було навіть не додавати «відправити по» етапу, достатньо було сказати «етап», і в мозку поставав ГУЛАГ – цей страхітливий і потворний велетень дармової рабської праці тих, кого зжер дракон Радянського Союзу й навіть не вдавився. Навіть клубок у горлі не став. А слівце ж із самого початку було французьке й означало зупинку військ на шляху до великої мети, перевалковий табір. І воно десь таким і було для більшості: зупинка, перевалка, поєднання старого й нового життя.
Етап. Пересилка…
У вагоні було душно й спекотно. Можна було переінакшити приказку: «стій, бо падати нема куди». Гена з верхньої полиці безпорадно озирнувся пару разів, як йому це дозволяв зробити затиснений між двома іншими тілами тулуб. Потім опанував себе, примусивши аналізувати й згадати все, що він знає про етапування до місця ув’язнення.
Колишній чекіст пам’ятав, що ще до дев’яностих років минулого для нього ХІХ сторіччя сибірські етапи йшли пішки, а кому пощастить, ті їхали на конях. Ось чого він не знав, – про це не дуже розповсюджувалися, – що Ленін у 1896-му вже їхав у сибірське заслання у звичайнісінькому вагоні 3-го класу (до того ж із «вольними») й увесь час скаржився конвоїрам на тисняву. А потім за вісім карбованців на місяць від царського уряду та «фінансів» від мами за три роки в Шушенському від’ївся та поправив здоров’я. Писав, вів перемовини про видання своїх творів, ходив на полювання, мав помічницю – п’ятнадцятирічну місцеву дівчинку, котра допомагала Крупській. Не бідував, іншими словами.
Пізніше запустили по етапу ось ці столипінські вагони, власне, і не для таких неборак, як він наразі, а так… для екзальтованих переселенців до Сибіру – шукачів щастя, авантюристів, тих, що зневірилися поза межею і за межею, за горизонтом знайти на батьківщині щось таке путнє…
Так ось, ті «столипінські» пустили ще в 1908-му і відрізнялися вони тим, що були нижчими від звичайних пасажирських вагонів, однак вищими за товарняки. Ні риба, ні м’ясо. Зате мали відгороджені карцери – спочатку це були приміщення для птиці та всілякого устаткування зугарно перероблені на клітки для особливо небезпечних і буйних. І чого тільки треба – постав собі ґратки на вікна та й їдь. «Єхай», як каже з опалу жона своєму бухому чоловікові десь посеред степів русскіх після того, як він ви*бав сусідку, й та залетіла. «Єхай»! Моцний і потужний, себто «мощьний» посил усього того російського степу, всього того недородженого гумільовського пасіонарного руху багатомільйонного населення, котре зжерло свою інтелігенцію, «галубую кровь» і царя їже взятого, зате породило більшовизм, уравніловку, чекізм, хрущовки, комуналки, карткову систему, табори смерті, Сибір. СИБІР. Нє, не той, що верхівками дерев високих шелестить майже в тропосфері. Не той, що легені планети. А інший… Отой, русскій Сібірь . Як хер стоячий від замерзлих онуч на ногах зеківського мерця, що на другу добу етапування ногами вперед із вагону того чорного, всеосяжного, страхітливого, немов сама смерть…
Читать дальше