Юрій Даценко - І стало світло…

Та все ж з голови не йшла розповідь священника.

– Ось тільки за часів Кармелюка аеропланів не було…

– Га? – тепер настала черга Казакова перепитувати.

– Отець Йосафат стверджував, що в давнину світло з’являлося тоді, коли мав статися черговий розбійний наліт. А тоді про жодні літальні апарати в цій місцевості навіть не йшлося.

– Ет, – відмахнувся Казаков. – І ви повірили цим балачкам?

– Не те щоби беззаперечно. Але просто не можу позбутися думки, що мусить знайтися якесь пояснення та зв’язок між тим, що коїлося тоді, й сучасними подіями.

– Ну, якщо копнути ще глибше, то знайдуться й інші казки про шляхетних розбійників, прекрасних дам і світло з неба! – реготнув Казаков. – Я особисто так вважаю: чому сам не був свідком, те правда наполовину. Тим паче, якщо останню неможливо довести логічно.

– Слушно, – погодився з ним Яків. – Тому завтра я озвучу панові полковнику все, що ми тут назнали, а наостанок – і вашу версію про австрійські аероплани. Далі ж нехай уже їхні благородія собі мізки сушать.

Недільний Меджибіж оглушував калатанням дзвонів. Церкви перекликалися з костелом, і дзвонарі немовби змагалися, хто кого вразить більше – майстерністю, гучністю, чистотою та переливами.

Яків, утомлений вчорашньою мандрівкою, ледве продер очі, перші кілька секунд намагаючись зрозуміти, де він і чому Проскурів так немилосердно дзвенить. Аж поки не зрозумів, що він у Меджибожі, що вчора вони з Казаковим цілий день провели в дорозі, а сьогодні вранці, незважаючи на неділю, на нього зі звітом чекатиме полковник Трингам. Ординарець іще вчора ввечері приніс записку, аби Яків не зволікав і на дев’яту з’явився перед ясні очі командування.

Місто прокинулося задовго до дзвонів. Та коли перші відголоски лункої бронзи та міді розлетілися далеко навкруги, Меджибіж разом заворушився, наче радів тому, що нарешті можна голосно розмовляти, реготати, курити цигарки, лузати насіння, лаятися, кувікати, гавкати й нявчати.

Яків злегка очманів від раптової навали звуків, але швидко оговтався, збадьорений думкою про чудову каву, котру він неодмінно вип’є у мадам Розенбліт дорогою до фортеці. Годинник показував сьому, тож до авдієнції було достатньо часу, аби привести себе до ладу. Яків зловив себе на думці, що з якогось дива переймається тим, що вчорашня поїздка не дала відчутного результату. Немовби пан полковник доручив йому не просто зібрати свідчення очевидців, а відразу розгадати таємницю небесного світла. Щоправда, Яків мав у запасі цілком логічну теорію Казакова, якою обов’язково козирне наприкінці розповіді.

Як і очікувалося, кава якимось дивом покращила настрій і самопочуття. Чи не домішувала мадам Розенбліт до кавових зерен якісь одній їй відомі магічні речовини, що дарували неповторний смак та аромат напою, який просто язик не повертався назвати звичайною кавою? Хоча, хтозна, може, так воно й було: Меджибіж свято беріг свої прадавні таємниці. Чи не була загадка незвичайної кави однією з них?

У піднесеному настрої, бадьорий та свіжий, немовби то не він учора пізно повернувся, Яків стояв перед дверима до кабінету командування точно о дев’ятій. Незважаючи на ранок неділі, в кімнаті було з десяток офіцерів, які пили каву, курили, ходили з кутка в куток і впівголоса перемовлялися, від чого рівномірний гул голосів змішувався з тютюновим димом та перетворював кабінет Трингама на житло примар.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Перша частина церковної літургії, на якій шляхом священнодійств із хліба й вина готують матеріал для євхаристії. (Тут і далі прим. авт.)

Секретар, помічник, ризничий ( лат. ).

Місто на схід від Проскурова.

Кн. Буття 1: 3.

Ідеться про події, описані в романі «Пастка для різника».

Газета, що виходила друком у Кам’янці-Подільському.