Юрій Даценко
І стало світло…
Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва
Дизайнер обкладинки Владлен Трубчанінов
© Даценко Ю. Я., 2021
© Depositphotos.com / Denniro, zacariasdamata, обкладинка, 2021
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2021
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2021
* * *
Найдорожчим.
Каті та Вогнику
21 липня 1912 р., неділя. Село Гречинці Летичівського повіту
Того недільного вечора до храму зібралася тьма-тьмуща людей. Чи знудилися за тиждень за сякими-такими розвагами, а чи й справді шукали розради в Бозі, але майдан перед церковцею нагадував ярмарок. Хіба без звичного для такої місцини галасу худоби та птиці, без надривних вигуків перекупок і циганської лайки. А так – було все: і шкодливі дітиська, за ватагами яких курява здіймалася незгірше, як за валкою возів; і переморгування гуртів хлопців і дівчат; і затяті суперечки підтоптаних дядьків, котрі добряче навечерялися перед службою та потребували до задоволення тілесного ще й доброї балачки; і довірливі зітхання молодиць, що звіряли одна одній секрети болячок «по жіночому» та способів їхнього лікування.
Перед церквою вже яблуку ніде було впасти, а люд прибував. Здавалося, йди просто зараз у село, завертай до першої-ліпшої хати й неси, що забажаєш – усі Гречинці зібралися біля храму.
Отець Йосафат, що закуняв був у ризниці, стрепенувся, зачувши гук хвиль людського моря, що ритмічно хлюпали об стіни храму. Якусь мить він оговтувався, силкуючись зрозуміти, що відбувається надворі. Та голова лише віддавала тупим болем у скронях, а горло немилосердно дерло. Годилося би причаститися… Отець Йосафат спрагло ковтнув шорсткий клубок, пригадуючи, чи залишилося вино після вранішньої проскомидії [1] Перша частина церковної літургії, на якій шляхом священнодійств із хліба й вина готують матеріал для євхаристії. (Тут і далі прим. авт.)
, а тоді вирішив, що краще буде спершу з’ясувати джерело незвичного шуму. Хтозна, що коїться за стінами, не дай, Боже, якої біди.
– Добривечір, отче!
Не встиг отець Йосафат рипнути церковними дверима, як утямив, що про вино доведеться забути – правити вечірню напідпитку сьогодні не вдасться. До одвірка прихилилося кілька парубків, котрі безсовісно щирилися просто йому в обличчя. Поблизьким натовпом розлилася насторожена мовчанка, яка, проте, не встояла перед хвилями, що накочувалися зоддалік, і за мить людське море знову вирувало, хлюпотіло та бризкалося навсібіч краплями теревенів.
– Добр… – почав було отець Йосафат, але вчасно схаменувся, прокашлявся й солідним басом, як годиться, прорік. – Мир тобі, отроче Павле. Негоже церкву святу плечем підпирати. Господь Бог і без тебе встановив її рівно.
Парубок випростався, але, як зауважив отець Йосафат, не так уже й прудко, чим заслужив на згадку в проповіді. Добровільна пожертва творить дива, тож якщо отрок Павло буде ниньки смиренним і богобоязливим, обійдеться без гріха.
Утім пожертва мирян, навіть без отрока Павла, сьогодні обіцялася бути щедрою, зважаючи на те, скільки люду товклося на майдані перед храмом. Отець Йосафат аж облизався, проте відразу ж переконав себе, що то не нечистий спокусив його ласитися на гроші, а Святий Дух змусив зволожити вуста перед тим, як…
– Боже благословіння вам, миряни! – священник намагався не скривитися від спалаху болю в скронях.
Юрба загомоніла, заворушилася, а потім потягнулася до церковних дверей, але без поспіху та штовханини. Люди знали, що в невеликому храмі всі не помістяться, тому наперед пропускали найстарших і шанованих: старосту з родиною, хористів, стодволітнього діда Салимона, котрий не проґавив жодної недільної служби, що б не робилося за вікнами його хати. І, звісно, бабу Секлету, котру позаочі прозивали «бабою Секретою», на що вона, загалом, не ображалася – після того, як їй пояснили значення латинського «secretarius» [2] Секретар, помічник, ризничий ( лат. ).
.
Читать дальше