Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

Щоразу, коли вони бачилися з батьком, Доротея намагалась уникати розмов про музику, медицину, кар’єру, особисте життя – бо ж, на думку її батька, вона не досягла успіху ні в чому з цього переліку. Він уважав, що її робота в «Моцартеумі» – це «перебирання папірців», як він зневажливо називав її діяльність.

– Якби ти була зіркою, виступала на сцені, я би ще зміг це зрозуміти. Але заробляти копійки на державній роботі й цілими днями перекладати папери з місця на місце, маючи такі можливості та здібності, як у тебе, – це просто злочин і закопування таланту в пісок.

Доротеїн психоаналітик, якого вона відвідувала, відколи їй виповнилося п’ятнадцять, стверджував, що таке батьківське знецінення всіх її здобутків – головна перешкода для Доротеї на шляху до прийняття себе. Вона лише словами та вчинками заперечувала те, що казав батько, проте у глибині душі залишалася маленькою слухняною дівчинкою, котра не наважується не послухатися татка і тому вірить у те, що він каже; дівчинкою, яка вважає себе невдахою, бо не досягнула успіху ні в медицині, ні в музиці.

І хоча Доротея добре знала, що теорія музики – це аж ніяк не другорядна спеціальність, що її роботи і статті отримують високі оцінки найкращих теоретиків музики не лише австрійської, а і світової музичної спільноти, що про її посаду в «Моцартеумі» мріє кожен студент консерваторії не лишень у їхній країні, а й у світі, – вона відчувала, що її психотерапевт має рацію та що батькове ставлення до її роботи гальмує Доротеїн розвиток, змушує надто багато часу проводити у боротьбі з невпевненістю в собі та зі сумнівами. Саме тому вона досі й не може захистити дисертацію, хоча та давно готова. А що вона так довго вивіряє кожну літеру і не наважується віддати текст на рецензію науковому керівникові, це має суто психологічні причини.

Вона не раз уявляла, як скривиться у зневажливій посмішці батько, почувши тему її дослідження, яку вона ось уже п’ять років старанно від нього приховувала. «Музичні смаки Сіссі та її оточення». Батько точно вважатиме, що тупішого кліше годі й придумати. На думку батька Доротеї, вибагливого інтелектуала, все, пов’язане із Сіссі, належало до списку найбанальніших туристичних кліше Австрії разом із вальсами Штрауса, яєчним лікером, шоколадними цукерками «Моцарткуґель», картинною галереєю «Альбертіна», імператорським палацом Гофбурґ, катанням на лижах в Альпах тощо. Доротею теж дратувала надмірна туристичність і цукерковість її рідного Зальцбурґа, зацикленість австрійців на опері, балах, вальсах і їхня ностальгія за цісарем. Але її дисертація не була черговою спробою такого замилування минулим і черговим сеансом споглядання його крізь рожеві окуляри. Радше навпаки, вона вважала, що той образ Сіссі, який циркулює в популярній культурі та насамперед у туризмі – цілковито викривлений. На думку Доротеї, дружина цісаря Франца Йозефа зовсім не була манірною кокеткою, яка не цікавилася нічим, окрім танців, модних убрань і зачісок, як її подають у кліше, проти яких цілком справедливо виступає батько.

Доротея вважала, що Сіссі була зовсім інша і лише на позір демонструвала образ, який могли зрозуміти її сучасники. Те, що Доротея довідалася про імператрицю з її листування, те, що побачила за музичними та літературними смаками Сіссі, зовсім не відповідало поширеному уявленню про цю жінку. Сіссі була набагато краще освіченою за все своє придворне оточення, а де в чому навіть і за чоловіка, причому освіту здобула сама – не завдяки, а всупереч своєму становищу. Вона мала прогресивні політичні погляди, вишуканий смак у всьому – від кулінарії до мистецтва. Вона була спортивна, дотримувалася засад здорового харчування, не визнавала, що повинна обмежити свої інтереси лише придворним етикетом і плітками, як вимагали від неї тодішні звичаї. Тепер би її вважали суперсучасною та прогресивною, але тоді до її незвичних смаків ставилися винятково з недовірою. Усе це Доротея хотіла показати в дисертації, аналізуючи насамперед музичні вподобання Сіссі. Проте не було сумніву, що батько знову вважатиме все це непотрібним витрачанням часу і закопуванням справжніх талантів у пісок.

До прокидання імператриці Елізабет залишалося ще десять хвилин. Особиста перукарка імператриці Катерина з львівського дому Заневських уже все приготувала для зачісування. Потрібно було ще тільки прикріпити до фартушка спеціальну клейку стрічку, на яку Катерина непомітно збирала волосини, які випадали з довгого волосся імператриці під час зачісування. Сіссі, як називали Елізабет у Відні, дуже переживала за своє волосся, і кожну волосину, що випадала, сприймала як справжню трагедію. Через це вже втратила роботу не одна перукарка. Жодній із них не вдалося переконати імператрицю, що волосся випадає в усіх і що уникнути цього ніяк не вийде. А якщо бувають періоди, коли волосся випадає особливо інтенсивно, то слід звернути увагу не на перукарку чи спосіб зачісування, а на інші, важливіші, речі. Наприклад, на харчування. У випадку Сіссі волосся цілком могло страждати через її постійні голодування. При зрості 172 сантиметри імператриця важила 50 кілограмів. І з них щонайменше п’ять забирало її довжелезне волосся, тобто вага тіла була катастрофічно замалою. Тим часом щойно Сіссі «товстішала» бодай на грам більше (а важилася вона тричі на день), то відразу ж відмовлялася від їжі на цілий день, а то й на два. Катерина була переконана, що всі проблеми зі здоров’ям, від яких потерпала Сіссі, були наслідком саме недоїдання. Якщо так триватиме і далі, треба буде щось придумати. Катерина вже написала про це батькові, який був знаменитим на цілий Львів годинникарем і як ніхто знався на різних механізмах. Він точно придумає, як зробити так, аби вага імператриці стала неточною і показувала на кілька кілограмів менше, ніж є насправді. Хитрощі з клейкою стрічкою – це теж була вигадка батька. Саме він і надсилав Катерині цю стрічку, клей на яку було нанесено з обох боків, і він не висихав по кілька годин після того, як його змочували водою.