Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

Тож не було нічого дивного, що Доротея давно хотіла побувати у Львові. Іноді вона навіть мріяла, що цілком випадково зустріне там схожу на себе як дві краплі води жінку, з якою вони виявляться родичками внаслідок давньої прадідової любови. В уяві Доротеї ця родинна легенда не надто поєднувалася з портретом Сталіна, з розповідями про людоїдство під час голодомору та з невидимою загрозою Чорнобиля. То було ніби у двох різних країнах – у різних вимірах, – і їй прагнулося тільки до того, казкового, Лемберґа, про який так захоплено писав у листах до родини її прадід, а не до страшного пострадянського міста з бетону й азбесту. Такі міста вона бачила у Східній Німеччині й у сусідній із Австрією Хорватії, куди часто їздила на море.

– Будемо мити голову чи тільки зачісуватися? – спитала Катерина.

– А ми сьогодні маємо мити голову? – в голосі Елізабет прозвучало розчарування.

– За графіком – сьогодні. Але можемо помити завтра, а сьогодні лише зачесатися.

– Тоді так і зробимо. Зачешемося швиденько, і я поїду кататися верхи.

– А урок музики? – здивувалася Катерина. – Пан Штраус уже годину чекає. Урок було призначено на сьому ранку.

– А хто призначив цей урок? – спитала Сіссі своїм прикрим голосом.

Вона завжди говорила так, коли згадувала про свекруху.

– Ерцгерцогиня Софія, – відповіла Катерина, заздалегідь знаючи, що почує у відповідь.

– Ось нехай ерцгерцогиня Софія і грає на своїй скрипці. А я поїду кататися верхи.

Катерина спохмурніла. Вона знала, як усе буде далі. Ерцгерцогиня Софія обов’язково перевірить, чи невістка була на уроці. Довідавшись правду, вона прибіжить у покої Сіссі, проте не застане невістки, бо катання верхи триває довго. Тоді Софія накинеться на Катерину, Іду, покоївок – на кожного, хто потрапить їй під гарячу руку. Насамкінець вона холодно попрощається з учителем музики, натякнувши йому, що він докладає замало зусиль, аби зацікавити ученицю. Так усе було вже не раз, і, хоча Катерині це нічим не загрожувало, крім кількох неприємних слів, вона не хотіла знову потрапляти в таку ситуацію.

Проте цього разу все відбулося не так, як завжди.

Катерина завжди намагалася зачісувати Сіссі якнайшвидше, та ця процедура рідко займала менше, ніж три години. Сьогодні Катерина доклала всіх зусиль, аби вкластись у дві. Вона взялася робити так звану «просту» зачіску: для тренувань і катання верхи. У такому вигляді Сіссі не показувалася на очі стороннім – це був «домашній» варіант.

Поки Катерина робила зачіску, Іда фон Ференці вголос читала Сіссі якусь книгу угорською мовою. Іда фон Ференці походила з давнього аристократичного угорського роду, володіла кількома іноземними мовами і була дуже нетиповою для свого часу жінкою. Освічена, самостійна, вона не намагалася виставляти напоказ свою вроду, хоча була красива, з вогняно-рудим густим волоссям. І вона не комплексувала через те, що у свої двадцять два ще не вийшла заміж. Мабуть, усі ці риси і привернули до Іди увагу Сіссі, яка зробила її своєю приватною гувернанткою, з якою щодня вивчала угорську. Ці заняття були єдиними в розкладі імператриці, які вона обрала собі самостійно, без допомоги свекрухи. Адже свекруха керувала вільним часом Сіссі, наче власним, диктуючи тій, коли і що їй робити, як одягатися, що читати, що їсти, що думати, як виглядати, шоби відповідати високим вимогам імператорського двору. При дворі панувала думка, що юна Сіссі замало освічена і що її манери неналежно вишукані як для імператриці, – тож від самого моменту одруження свого сина Софія намагалася виправляти всі вади виховання невістки. Однією з вимог до Сіссі було опановувати іноземні мови. Крім обов’язкової французької, від неї вимагали знання мов іще кількох провінцій, із яких складалась Австрійська імперія. Цих провінцій, а відтак і мов було дуже багато. Проте, замість італійської чи чеської, які пропонувала їй свекруха, Сіссі обрала угорську. Катерина підозрювала, що цей вибір зумовило насамперед бажання зробити щось усупереч свекрусі. Утім, сама Сіссі, ясна річ, стверджувала, що угорська просто найбільше їй подобається. До того ж ця провінція завжди була однією з найбільш бунтівних, тому налагодження дипломатичних стосунків постійно потребувало особливих зусиль, а отже, завдяки знанню угорської імператриця могла би позитивно впливати на державну політику. Софія як імператриця-мати це добре розуміла, проте не могла нічого вдіяти зі своєю майже патологічною ненавистю до всього угорського. Софія люто ненавиділа Угорщину ще з часів останньої революції 1848 року, яку ледве вдалося придушити.