Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

– Нічого собі. А що з придворним етикетом?

– Як тобі відомо, це складна і заплутана система правил, яка сьогодні може виглядати смішною, – та й тоді, на думку Сіссі, виглядала так само, – але при імператорському дворі до етикету ставилися надзвичайно серйозно і кожне порушення сприймали як страшну трагедію. Про це могли пліткувати місяцями. У Сіссі з цим постійно виникали проблеми. Наприклад, вона звикла, що в неї вдома зі слугами поводилися запанібрата, слуги були майже членами родини. З ними спілкувалися, розпитували про їхні справи, віталися за руку. Імператриця не мала права так поводитись, але Сіссі постійно порушувала ті правила, через що мала неприємні розмови зі свекрухою.

– Суворо, – засміявся Крістіан.

– А ти як думав? Порушення протоколу – це найстрашніший злочин у придворному житті. А протокол стосувався абсолютно всього: кожен рух і жест імператриці мав відповідати протоколу, вона не мала права нічого вирішувати сама. Навпаки, це протокол вирішував, коли їй їсти і що саме, коли спати, гуляти, бачитися з дітьми чи з чоловіком, що вдягати, як проводити час.

– Схоже на ув’язнення.

– Приблизно так воно і було. Єдине, що її клітка була золота, – засміялася Доротея.

– А що з танцями? Невже у Баварії її не навчили танцювати? Тоді ж ніби всіх панночок цього вчили, хіба ні? – здивувався Крістіан.

– Її навчили, та не аж так добре, як вимагали від імператриці. Замість танцювати, вона воліла їздити верхи, і батьки дозволяли їй це. А от свекруха намагалась обмежити її й у цьому. Ну, і найгірше – Сіссі зовсім не цікавилася плітками. А цього їй пробачити не міг ніхто. Адже, коли Франц Йозеф одружився, цілий двір сподівався, що юна імператриця нарешті пожвавить світське життя й Відень не поступатиметься в цьому Парижу. А вона натомість понад усе любила усамітнені прогулянки верхи та читання класиків грецької літератури.

– Справді? Нічого собі, – здивувався Крістіан. – То вона, виявляється, була крута тітка?

– Так. Тільки цього тоді ніхто не цінував. Та й зараз мало хто здатний оцінити. Цікава історія її навчання гри на скрипці. У щоденнику вона пише, що на самому початку їхнього з Францом Йозефом спільного життя свекруха подарувала їй скрипку, на якій колись грав Моцарт.

– Моцарт? – здивувався Крістіан. – Але це ж якась інша скрипка, не наша?

– Напевно, не наша, бо наша походить не з Гофбурґа. Її подарував «Моцартеуму» хтось із угорських аристократів. Точніше, спадкоємців колишніх аристократів. Їхній маєток конфіскували в радянський час, але скрипка якимось дивом збереглася разом із родинною легендою про те, що саме на цій скрипці грав Моцарт. Про те, що Моцарт мав іще одну скрипку, якою володіли Габсбурґи, я вперше вичитала в цьому щоденнику. Не факт, що це правда. Втім, історія цікава. Особливо для моєї дисертації.

– Чому саме для твоєї дисертації?

– Бо я досліджую музичні смаки Сіссі та її оточення. Про те, що вона вчилася грати на скрипці, досі було не відомо.

– То це означає, що вона потому покинула навчання?

– Ще не знаю: я лише почала читати. Проте вже натрапила на один цікавий факт, пов’язаний із нашою поїздкою.

– Справді? І який саме?

– Перукарка Сіссі – та, котра зберегла цей щоденник, – народилась і виросла у Львові.

– Ну от, тепер ти залишишся у Львові шукати предків тієї перукарки і зробиш сенсаційне відкриття. Потому твоїм іменем назвуть вулицю в Зальбурзі, ще одну – у Відні й цілий квартал – у Львові, – засміявся Крістіан.

– Головне, щоби не забули подарувати мені хоча би по одному помешканню на кожній із цих вулиць чи кварталів, – засміялась і собі Доротея.

– А нам іще довго летіти? – поцікавився Крістіан.

– Не знаю, певно, з годину чи і трохи більше.

– Може, почитаєш мені щось зі щоденника Сіссі? Мені теж стало цікаво.

– Гаразд, – погодилася Доротея. – Слухай. Зараз я читаю про історію їхніх із Францом Йозефом заручин. Ти трохи знаєш про це?

– Не дуже, – зізнався Крістіан.

– Ну, тоді коротко розкажу передісторію. Рік 1853-й. Елізабет п’ятнадцять років. Разом зі своєю мамою Людовікою та сестрою Геленою вона їде до містечка Бад-Ішля, де має відбутися знайомство Гелени і Франца Йозефа, на той момент уже імператора Австрії. Софія, матір імператора, і Людовіка, мати Сіссі та Гелени, – двоюрідні сестри. Вони вже домовилися про заручини своїх дітей і вважають, що освідчення цісаря Гелені – тепер лише проста формальність.

Сіссі пише, як сильно вона втомилася від сидіння в кареті. Подорож до містечка Бад-Ішля тривала кілька днів, і їй здавалося, що це не завершиться ніколи. Мати Сіссі, Людовіка, дорогою потерпала від сильної мігрені, і їм довелося кілька разів переривати подорож, зупиняючись на ночівлю у випадкових місцях. Сестра і мати дедалі сильніше хвилювалися, що не встигнуть доїхати до Бад-Ішля вчасно, від нервів голова Людовіці боліла ще сильніше, вона дратувалась і зганяла зло на молодшій доньці, намагаючись не хвилювати Гелену.