Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

Мама завжди була проти всього, що мені подобалось, і завжди лякала, що я не зможу вийти заміж. Ще тоді, коли я була зовсім маленька і любила їздити з батьком по ярмарках, де ми інкогніто виступали з музичними номерами. Тато грав на цитрі, а я танцювала. У тих селищах, куди ми приїздили, люди робили вигляд, що не впізнають нас. А ми насолоджувалися свободою. І от тепер мама зовсім не може думати ні про що інше, тільки про наше з Геленою заміжжя. Особливо смішно, що вона переживає за моє одруження. Так, ніби мені не п’ятнадцять, а щонайменше двадцять п’ять. У цю дурнувату поїздку до Бад-Ішля мене взяли зі собою, щоби я «нарешті» забула про своє нещасливе кохання до Ріхарда. Та я не забуду! Усім на зло не забуду. Все, що мені залишилося від мого коханого, – це його срібний портсигар. Він подарував мені його під час нашого останнього побачення. Тепер у цьому портсигарі я ношу його та свій портрети – тут навіки поховано моє розбите серце.

І так їм і треба, що тепер через мамині мігрені ми запізнимось і приїдемо на заручини без суконь. Бо сукні їдуть позаду і точно не встигнуть на 16 серпня. А перенести дату знайомства ніяк не вийде. Бо цісар не чекатиме. До того ж усе задумано так, аби молодята познайомилися 16 серпня, а через два дні, на уродини Франца Йозефа, оголосили про заручини».

– Ого! То це майже детективна історія. Дуже цікаво. Елізабет – це Сіссі? – спитав Крістіан.

– Так. Сіссі її почали називати пізніше, – пояснила Доротея. – Але саме так її знають усі, тоді як справжнє ім’я – Елізабет – залишилося тільки для офіційного вжитку.

– І що ж було далі? – спитав Крістіан. – Невже Франц Йозеф перед тим ніколи не бачив майбутньої нареченої?

– Ні. Зрештою, його історія пошуку нареченої не менш травматична. На той час йому виповнилося двадцять три. Не п’ятнадцять, звичайно, проте й до зрілости ще далеко. Він став імператором несподівано для самого себе у вісімнадцятирічному віці й завдячував це винятково своїй діяльній матусі. Саме Софія переконала свого хворого та вже не здатного правити державою чоловіка зректися престолу на користь сина. Так імператором став Франц Йозеф, але, фактично, всі важливі рішення на початку його правління приймала замість нього мама. Включно з рішенням про одруження.

– І він не пручався? – здивувався Крістіан.

– Може, і пручався – хто ж тепер про це знає? – усміхнулася Доротея. – Так-от. Двадцятитрирічного імператора слід було одружити. Й імператриця Софія активно цим заопікувалася. Не менш активно, ніж її баварська кузина Людовіка – облаштуванням майбутнього своїх доньок. За рік до моменту, про який ми з тобою читаємо, Франц Йозеф уже їздив свататися до прусської принцеси Анни у Берлін. Анна була вродлива, добре танцювала, багато сміялася, і він захопився нею, а вона – ним. Але Анна вже була заручена. Її заручили ще дитиною, як це тоді часто робили, і свого нареченого вона бачила тільки на портреті. Імператриця Софія навіть намагалася розірвати ті заручини, проте нічого не вийшло. Напевно, там важили політичні інтриги. Бо це Австрія – а точніше, мати імператора, котра постійно повторювала, що не втручається в політику, – хотіла мати Пруссію своєю військовою союзницею, а у Пруссії, вочевидь, були інші плани. Прусський король Вільгельм не приховував, що був задоволений спостерігати за особистою поразкою цісаря на любовному фронті просто в себе під носом.

– Бідний Франц Йозеф. Не досить того, що одружували силоміць, то ще й самооцінку нищили на кожному кроці, – у Крістіановому голосі звучало щире обурення.

– А ти думав, життя коронованих осіб було безхмарним і щасливим? – засміялася Доротея. – Після невдачі з принцесою Анною імператриця Софія спробувала одружити сина зі саксонською принцесою Сідоні, але та не сподобалася Францові Йозефу. Тоді ерцгерцогиня Софія написала до кузини Людовіки, і так виникла ідея одружити імператора з Геленою, старшою сестрою Елізабет.

– Певно, після того всього він уже не хотів чинити опір матері. Було байдуже, з ким одружать, – сказав Крістіан.

– Можливо, а може, на той момент любовні походеньки взагалі не дуже цікавили Франца Йозефа, бо політична ситуація була більш ніж напружена, – відповіла Доротея. – От-от мала розпочатися Кримська війна – Туреччина вже кілька місяців погрожувала цим Росії. Усі європейські країни активно готувалися до війни. Францові Йозефу теж слід було вирішити, кого підтримати в цій війні – російського царя чи якусь із європейських монархій: Пруссію, Англію, Францію. Сам імператор хотів би підтримати Росію, бо в нього були теплі та дружні стосунки з російським царем. До того ж Росія допомогла Австрії придушити повстання 1848 року, а також пообіцяла підтримку й у разі майбутніх повстань. Якщо ж війна завершилася би перемогою Росії, то Австрія могла б отримати як винагороду за союзництво Боснію та Герцеговину. Тому частина міністрів теж радила цісареві підтримати Росію. Натомість інші міністри радили виступити на боці Англії та Франції, щоби послабити міжнародні позиції Росії, зробивши її поступливішою, ніж вона була. Ще дехто закликав до нейтралітету, посилаючись на вкрай погане фінансове становище та пов’язану з цим слабкість австрійської армії. Прийняти правильне рішення було надзвичайно складно.