Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

– Але він не влучив? – голос Ґрюне здригнувся.

– Влучив, але, на щастя, у внутрішній кишені мундира цісар тримав портсигар. Це й урятувало йому життя. Ніж ковзнув по металу і не зачепив життєво важливих органів. Поранення неглибоке, і загрози життю немає.

– Слава Богу! – вигукнув Ґрюне. – Нападника затримали?

– Так. Він намагався втекти, але охоронець наздогнав його.

– Злочинця допитали?

– Допитали.

– Зізнався?

– Ви будете сміятись, але затриманий стверджує, що то був не він, – невпевнено посміхнувся Штадлер.

– Вони всі так стверджують. Хто він такий?

– Угорський студент Йоган Лібені, Ваша світлосте. Точніше, його батьки походять із Будапешта, а він народився вже тут. Навчається в університеті.

– Живе з батьками?

– Так, Ваша світлосте.

– Батьків допитали?

– Ще ні. Якраз послали до них із обшуком.

– Чому так пізно? Треба було негайно. Вони ж уже давно довідалися про все з газет і поховали речові докази, – похмуро пробурмотів Ґрюне.

– Я знаю, Ваша світлосте. Проте ми не встигли. Інформація про замах потрапила до газет миттєво. Мабуть, хтось із тих газетярів спостерігає за ранковими прогулянками цісаря. Сьогоднішній ранковий номер затримали, зате, коли він з’явився, в ньому вже була сенсаційна новина. Певно, переробляли першу сторінку.

– Погано, – пробурмотів Ґрюне. – Хтось іще був у парку?

– Не помітили.

– А як цей студент узагалі потрапив до парку?

– Охоронця, котрий стояв біля входу, вдарили чимось важким по голові. Він лише щойно прийшов до тями.

– Особистого охоронця цісаря допитали?

– Ще ні.

– Що ви всі там длубаєтеся? До мене охоронця! Сам допитаю, – Ґрюне вилаявся і стукнув кулаком по столі.

Штадлер похнюпився і тихенько вийшов із кабінету.

У літаку Доротея планувала почати читати щоденник Сіссі. Це була новинка й абсолютна сенсація у світі дослідників біографії імператриці. Дотепер відомими були її вірші, листи, окремі записи, але про те, що Сіссі ціле життя ретельно вела щоденник, науковці довідалися зовсім нещодавно. Цей щоденник передали до «Моцартеуму» нащадки однієї з довірених осіб Сіссі. Імператриця не хотіла, щоби надто відверті роздуми з цього щоденника коли-небудь публікували, тому віддала його на зберігання своїй перукарці Катерині, з якою була дуже близька. Перукарка Катерина зачісувала Елізабет майже ціле її життя, вона також була вірною подругою і знала про всі таємниці господині. Про те, що на Катерину справді можна було покластися, свідчить і сама історія цього щоденника, про який довідались аж тепер, більш як через століття після смерти імператриці та через багато десятиліть після смерти Катерини.

Доротея отримала доступ до цього унікального документа перед самим від’їздом і ледве встигла перефотографувати на смартфон його сторінки. Вона не могла дочекатися, коли сяде в літак і нарешті зможе заглибитись у читання. Від нетерплячки їй аж руки трусилися.

– Що ти там таке читаєш? – запитав Крістіан, коли літак піднявся в повітря і Доротея похапцем увімкнула смартфон.

– Щоденник Сіссі.

– Той, який нещодавно знайшли? – спитав Крістіан. – Я щось читав у газеті.

– Саме його. Перефотографувала собі манускрипт, аби почати читати вже в дорозі, бо дуже цікаво, що ж там.

– І як? Є щось несподіване?

– Багато різного несподіваного. Наприклад, ти знав, що Сіссі вчилася грати на скрипці? – запитала Доротея Крістіана.

– Ні. Але, у принципі, нічого дивного в цьому немає. В Австрії всіх дітей аристократів мучили музичною освітою, – засміявся Крістіан. – Ну, і танцями, ясна річ.

– Якраз у її випадку це не типово. Вона виросла не у Відні, в атмосфері дуже ліберальній як на тодішні часи. Ліберальність проявлялася насамперед у тому, що батьки Сіссі, особливо тато, не надто зважали на світські умовності й не вимагали дотримання цього від доньок. Через те згодом із неї сміялися при дворі, вважаючи її виховання невідповідним до тодішніх вимог імператорського двору.

– Тобто? – не зрозумів Крістіан.

– Ну, наприклад, іноземні мови, знання придворного етикету, вміння танцювати, вести світські розмови, орієнтуватись у плітках. Усе це було надзвичайно важливим. При тому потрібно було знати не просто іноземні мови, а «правильні» мови. Сіссі доволі добре говорила англійською, та цього ніхто не цінував, адже при імператорському дворі англійської тоді не знали. Натомість усі знали французьку, а її французька була не дуже доброю. От із неї й потішалися.