Агата Кристи - Пуаро веде слідство

Я стояв біля вікна в кімнаті Пуаро, ліниво поглядаючи на вулицю.

– Оце так! – раптом вихопилося в мене.

– Що там, mon ami ? 1 1 Друже ( фр. ). – Тут і далі прим. пер. – спокійно запитав Пуаро, не підводячись із затишного крісла.

– Це ви спробуйте пояснити, що відбувається! Ось факти: вулицею йде молода леді, багато вбрана – модний капелюшок, розкішне хутро. Вона йде повільно й уважно розглядає будинки. І не бачить, що її переслідують троє чоловіків і немолода жінка. Ось до них приєднується хлопчина-посильний, він показує на леді й розмахує руками. Що за драма розігрується в нас на очах? Невже ця розкішна леді – шахрайка, а троє чоловіків позаду – детективи, які хочуть її схопити? А може, це вони – негідники, які збираються напасти на невинну жертву? Що скаже наш видатний детектив?

– Видатний детектив, mon ami , як завжди, обере найпростіше. Він встане і подивиться сам, – і мій друг теж підійшов до вікна.

За мить він задоволено захихотів.

– Ви, як завжди, дивитеся на факти крізь рожеві окуляри романтизму. Це міс Мері Марвелл. Кінозірка. За нею йде табунець шанувальників, вони впізнали її на вулиці. І, en passant 2 2 До речі ( фр. ). , любий мій Гастінґсе, міс Марвелл їх давно помітила!

Я засміявся.

– Тепер усе ясно! Але тут ви не розгадували загадку, Пуаро, а просто впізнали цю леді.

– En vérité! 3 3 Це правда ( фр. ). Але скільки разів ви бачили Мері Марвелл на екрані, mon cher ? 4 4 Мій любий ( фр. ).

Я задумався.

– Певно, з десяток разів.

– А я – лиш один! Але саме я впізнав її, не ви.

– У реальності вона зовсім не така, як на екрані, – промимрив я.

– Sacré! 5 5 О Боже ( фр. ). – вигукнув Пуаро. – Невже ви сподівалися побачити міс Марвелл на вулицях Лондона в ковбойському капелюсі, босоніж або в образі ірландської дівиці з копицею рудих кучерів? Вас постійно відволікають якісь дрібні деталі! Пригадайте справу балерини Валері Сент-Клер.

Я роздратовано стенув плечима.

– Утім, не переймайтеся, mon ami , – зронив, заспокоївшись, мій друг-детектив. – Не всім же бути Еркюлями Пуаро! Що поробиш.

– Ви – найбільший ваш прихильник з усіх, кого я знаю! – вигукнув я напівзахоплено, напівсердито.

– Звісно. Бо якщо людина – унікум, вона про це знає! І не тільки вона – якщо я не помиляюся, міс Мері Марвелл поділяє мою думку.

– Що?

– Поза всяким сумнівом. Вона йде сюди.

– Як ви здогадалися?

– Дуже просто. Ця вулиця – вона ж не належить до фешенебельних, mon ami . Тут не живуть ні знамениті лікарі, ні знамениті дантисти, ні навіть знамениті модистки! Зате тут живе знаменитий детектив. Oui 6 6 Так ( фр. ). , мій друже, я став модним, dernier cri ! 7 7 Сучасним ( фр. ). Люди кажуть одне одному: « Comment? 8 8 Як? ( фр. ). Ви загубили свій золотий портсигар? Сходіть до того симпатичного бельгійця. Він такий чудовий! Усі до нього ходять! Courez! 9 9 Біжіть ( фр. ). » І вони прибігають! Табунами, mon ami ! З найдурнішими проблемами! – унизу пролунав дзвінок. – Ну, що я вам казав? Ось і міс Марвелл.

Пуаро, як завжди, мав рацію. За хвилину американську кінозірку провели до нас, і ми підвелися їй назустріч.

Мері Марвелл, поза сумнівом, була одною з найпопулярніших кінозірок. Вона лиш недавно прибула в Англію разом із чоловіком Ґреґорі Рольфом, теж кіноактором. Вони одружилися близько року тому в Штатах, і тепер уперше приїхали сюди. Їм влаштували розкішний прийом. Усі відразу почали захоплюватися Мері Марвелл, її чудовим вбранням і багатими хутрами, її прикрасами, особливо одною – вишуканим діамантом, який почали називати, на честь його власниці, «Зіркою Заходу». Про цей знаменитий камінь багато писали правди й вигадок, і ходили чутки, що він застрахований на величезну суму – п’ятдесят тисяч фунтів.

Усі ці подробиці пригадалися мені, поки я разом із Пуаро вітав нашу прекрасну клієнтку.

Міс Марвелл була мініатюрна, струнка і дуже гарна, схожа на маленьку дівчинку з великими невинними синіми очима.

Пуаро підсунув їй стільця, і вона одразу заговорила.

– Боюся, ви будете не найкращої думки про мене, мосьє Пуаро, але шановний лорд Кроншоу розповів мені вчора ввечері, як віртуозно ви розгадали загадку смерті його небожа, і я подумала, що просто мушу звернутися до вас за порадою. Можливо, це не більше ніж дурний жарт – Ґреґорі так каже – але цей жарт до смерті мене налякав.