Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

Одне тривожило Штефана Лібені: його син був цілковито не придатним до кравецького ремесла. І навіть не тому, що синова права рука з дитинства була майже нерухома, тож його ніхто навіть не намагався вчити шити. Батькові йшлося про те, що хтось повинен керувати майстернею, коли він сам уже буде занадто старий для цього. Спілкуватися з клієнтами, приймати й віддавати замовлення його син міг би і з однією рукою. Та Йоган Лібені навідріз відмовлявся мати справу з такою приземленою, на його думку, роботою, як кравецтво.

Даремно Штефан погодився свого часу на пропозицію дружини віддати сина до університету. Мудрі люди відразу казали йому, що нічого корисного там дитина не навчиться, лише розлінується і не захоче потому працювати. Так воно і сталося. Щоправда, Йоган єдиний у цілій родині мав університетську освіту, і батько цим неабияк пишався, бо ж і коштувало це немало. Штефан теж знав грамоту і міг вести бухгалтерію, та це було не те саме, що читати грубі філософські книжки і провадити мудрі розмови з іншими студентами.

Проте роботи, а особливо ремесла Йоган цурався.

Останнім часом Штефана непокоїли й ті мудрі розмови. У синовій кімнаті почали збиратися не австрійські студенти, як раніше, а якісь угорські синки багатіїв. Відразу видно, що заможні. Тепер щовечора вони пили вино, курили і сперечалися про те, як повернути Угорщині незалежність від Австрії. Чуючи фрагменти тих розмов, Штефан потерпав, адже це могло накликати серйозні проблеми. Ув’язнення за вільнодумство, вигнання з університету, вовчий квиток на ціле життя. Проте, коли він намагався застерегти від цього самовпевненого сина, Йоган лише відмахувався від батька, мовби від надокучливої мухи. Мовляв, що ти розумієш у високих ідеях, адже ти лише темний і забитий кравець. Штефана ображало таке ставлення сина, тим більше що той досі жив на його утриманні. Та як змінити ситуацію – Штефан не знав. Дотепер вони з дружиною ніколи й ні в чому не відмовляли єдиному синові, наймолодшій довгоочікуваній дитині.

Усі ці невеселі думки не давали спокою Штефанові, коли він відірвався від роботи, зварив собі вже другу за сьогодні каву, визирнув надвір і купив газету у хлопця, який бігав вулицею і кричав: «Сенсація! Нові подробиці замаху на цісаря! Сенсація!». На першій сторінці Штефан прочитав: «Уранці під час прогулянки в Бурґґартені на найяснішого цісаря Франца Йозефа напав невідомий і вдарив ножем. На щастя, нападник схибив і цісар відбувся легким пораненням. У справі замаху заарештовано угорського студента Йогана Лібені».

Газета випала Штефанові з рук разом із філіжанкою. Порцеляна дзенькнула до підлоги, кава розлилася пахучою калюжею. Перед Штефановими очима постав сьогоднішній ранок.

Він прокинувся вдосвіта, як завжди. А коли пив ранкову каву, з дверей синової кімнати раптом вийшов Йоган у супроводі одного з його угорських друзів. Обоє були при повній параді, трохи бліді та зосереджені.

– Ми з’їздимо на кілька днів до Будапешта, – сказав Йоган батькові.

– Навіщо? – спитав Штефан.

– Є одна справа. Не хвилюйся, якщо ми затримаємося, – Йоган обійняв на прощання матір і, стримано кивнувши батькові, вийшов у двері.

Доротея Тішлер народилась у родині хірургів. Її віддали до музичної школи, на фортепіано, бо так було прийнято, проте нікому з батьків та інших родичів нізащо би не спало на думку, що Доротея зробить музику своїм фахом, відмовившись від кар’єри в хірургії. Батько досі не може пробачити їй цей вибір, а надто через те, що жоден із його учнів так і не став його гідним наступником. Щоправда, батько ніколи не погодився би визнати і той факт, що сам він був доволі посереднім учителем. Замість терпляче пояснювати, повторювати і чекати, аж поки учень збагне, доросте, зможе, він нервувався, дивувався, як можна бути таким тупим і не розуміти найпростішого, хапався все зробити сам і врешті-решт навіть найздібніших своїх учнів залякував до цілковитої втрати віри в себе. Ті, в кого зберігалися хоча би рештки самоповаги, просто йшли від нього. А залишалися тільки і справді слабкі та недолугі, яким не вадило авторитарне керівництво батька Доротеї.

Зате в усьому, що не стосувалося педагогіки, її батько був просто блискучим фахівцем: чудовий хірург, природжений діагност, до того ж хороший організатор, він ефективно керував сімейною приватною клінікою багато років. Він і досі, хоча давно був на пенсії, не відійшов од справ повністю й у критичні моменти долучався до ухвалення рішень. Клініка була успішна та прибуткова, проте батько так і не позбувся жалю на Доротею, що вона не стала його наступницею і що йому довелося найняти чужу людину.