Наталья Сняданко - Перше слідство імператриці

– Звичайно, ні, – відповіла Сіссі. – Та вона і не підкидала скрипки мені. Вона просто знайшла – на прохання твоєї матері – потрібний інструмент, не знаючи, що та не збирається сама грати на скрипці, а подарує її мені.

– Тобто отруїти збиралися мою маму? – здивувався Франц Йозеф.

– Саме так. Таким був задум угорських змовників, котрі дали Іді отруєну скрипку.

– Але навіщо їм було отруювати маму? – не зрозумів Франц Йозеф.

– Як це навіщо? – Сіссі похитала головою, реагуючи на наївне чоловікове запитання. – Усім відоме її негативне ставлення до Угорщини, особливо до боротьби угорців за незалежність. До того ж саме вона наказала заслати Андраші, а його друзів – стратити. Тож отруєння могло поєднати особисту помсту з політичним убивством.

– Дивно, – наморщив чоло Франц Йозеф. – Що може змінити вбивство моєї матері в австрійській політиці, адже не вона керує імперією?

– Справді? – засміялася Сіссі. – Напевно, змовники думали інакше.

– Ну гаразд, нехай вони хотіли підкинути скрипку моїй матері, – продовжував сумніватися Франц Йозеф. – Але коли ерцгерцогиня Софі подарувала скрипку тобі, чому Іда не втрутилась і не забрала отруєний інструмент? Адже вона бачила, що в небезпеці опинилися діти.

– По-перше, спочатку діти не опинялися поряд зі скрипкою, – заперечила йому Сіссі. – Ти ж пам’ятаєш, як довго мені довелося боротися за те, щоби мати змогу бачити дітей, коли я захочу, а не коли мені дозволить Софі, – після цих слів вона сумно зітхнула. – Утім, зараз я і хотіла би, щоб у мене тоді нічого не вийшло. Якби маленька Софі й надалі залишалася біля бабусі, може, була би й досі жива. А я її не вберегла…

– Не починай, – Франц Йозеф поклав руку на долоню дружини. – Ми ж домовилися, що ти припиниш звинувачувати себе у смерті Софі. То була трагічна випадковість. Твоєї провини в цьому немає. До того ж лікарі не підтвердили, що померла вона саме від отрути, а не від якоїсь іншої інфекції, підхопити яку могла б і в апартаментах Софі-старшої.

– Добре. Не буду, – Сіссі випросталася. – Так-от, щодо твого питання. Спершу дітям нічого не загрожувало, тому Іда не втручалася. Точніше, вона стверджує, що намагалася отримати дозвіл забрати скрипку, та їй не дозволяли, бо тоді вона могла би навести на себе підозру, а організації важливо було мати довірену особу так близько до імператора. Задля цього можна було піти на жертви.

– Ну гаразд, – замислено продовжив Франц Йозеф. – Припустімо, постраждала би не Софі, а ти. Що би дала Угорщині твоя смерть?

– Змовники вирішили, що коли вже не вдалось отруїти імператрицю-матір, то нехай постраждає бодай хтось із цісарської родини, – відповіла Сіссі. – Це би підкосило тебе і могло би змінити на їхню користь політичну ситуацію.

– Як саме?

– Ну, наприклад, ти б одружився вдруге, та цього разу взяв би дружину з угорської королівської родини, щоб у такий спосіб поліпшити дипломатичні стосунки з бунтівною провінцією. Ну, чи щось інше. У будь-якому разі метою терористів було нашкодити імператорській родині, й вони вважали це необхідною помстою за приниження незалежної Угорщини, – впевнено заявила Сіссі.

– Дивна позиція. Та хай буде, – сказав Франц Йозеф. – А навіщо Іда написала записку про самогубство? Якби не та записка, ти, може, і не поїхала би до Будапешта, не провела би власного розслідування, й Іда з Йоганом спокійно би собі переховувалися.

– Можливо, – кивнула Сіссі. – Але ж Іда про це не знала. До речі, вона стверджує, що записку написала не вона.

– А хто? – здивувався цісар.

– Йоган Лібені. Він зізнався в цьому на допиті.

– А навіщо він це зробив? – ще більше здивувався Франц Йозеф.

– Він вирішив, що так вони будуть у безпеці. Якщо ми думатимемо, що Іда померла, то й шукати її ніхто не буде, – сказала Сіссі.

– А вийшло якраз навпаки, – засміявся Франц Йозеф.

– Так буває, – сказала Сіссі.

– Мені, чесно кажучи, не дуже зрозуміла роль Лібені в цій історії, – сказав Франц Йозеф. – Якби я був на місці змовників, то Лібені став би останньою людиною, котрій би я довірив збройний замах. По-перше, він каліка, а по-друге, взагалі не надійний. Типовий графоман, далекий від реального життя. Таким не місце серед терористів.

– Вони якраз на це і покладалися, – сказала Сіссі. – На допиті Андраші зізнався, що спочатку їхнім планом було залучити Лібені до організації саме для того, щоби потому покинути його на місці злочину і щоби його стратили замість справжнього виконавця замаху. Іда спокусила його, й він був готовий на все заради неї.